Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 73. Мія

Глава 73

 

Приходжу до тями, як від поштовху. Усвідомлюю, що відбувалося і намагаюсь віддихатися. Втягнути повітря на повні груди, повернуться до реальності. Той чарівний ліс меркне, і я випливаю.

Тягну носом повітря і легені наповнюються вечірньою свіжістю. Навколо стільки ароматів. Розрізняю їх усіх рецепторами. Спочатку вони перегукуються і перемішуються, але потім можу відокремити кожен з них. Прислухаюсь, мене хтось зове.

Відчайдушно кричить, але я чую лише відлуння. Голос надривний, у ньому стільки переживань. Дивно. Не бачу, але відчуваю його. Все інше меркне, орієнтир лише цей голос. Зосередилася, це молодий чоловік, він кличе мене по імені. Намагаюся зрозуміти хто це?

Не виходить. Чую, нюхаю, а де ж зір. Я зараз як у вакуумі. Хочу вибратися з цієї мильної бульбашки.

Різко розплющую очі і їх ріже від яскравості фарб. Моргаю, оглядаюсь.

Незважаючи на вечір і мізерне освячення місяця, бачу все виразно.

На мені сконцентрувались три пари очей. Дивляться стурбовано. Чого вони?

Пам'ять підкидає мені уривки спогадів. Впізнаю в них: Аделію, Кіріана та Марка.

Точно... Він мене кликав, просив повернуться. Але звідки?

Прислухаюся до себе, все гаразд, але чому вони так стурбовані?

Втягую носом повітря і до мене долітає дивовижний запах. Він тягнеться від Марка. Не помічала раніше, що він так божественно пахне. Дихала б їм замість кисню, завжди.

Хочу піднятись і обійняти його, дивно, але сам він не наближається. Незграбно встаю, м'язи ломить. Все тіло ніби через м'ясорубку пропустили. Фиркаю. Показуючи своє обурення. Піднялася, як стара баба. Повільно і крекчучи.

Дивно, вони такі високі, а я ніби зменшилась у зрості. Опускаю свої очі вниз та помічаю лапи.

І тут до мене доходить, що це мої волохати лапки. Кручу ними, розглядаю з усіх боків. Потім повернулася навколо осі.

Жаль, що немає сонця, хочу розглянути себе уважніше. Ой... У мене хвостик. Він незрівнянний. Хочу вкусити, але не можу зловити його.

Стрибаю по траві, припадаю до землі. Така легкість на мене напала. Як добре.

У нас все вийшло, я тигриця. Прислухалась до себе. Ось зараз всього вистачає. У думки влітають образи і я розумію, що мій звір так спілкується зі мною.

Нам ще довго потрібно буде вчитися, щоби повністю розуміти один одного. Але ми набули цілісності і це головне.

Помічаю, якусь тінь і загострила вушка. Припадаю до землі. Готуюся до кидка.

Це заєць, невчасно ти дружок вирішив тут прогулятися. Кидаюся за ним.

Ми петляем лісом, чую як шалено стукає його серце. Адреналін зашкалює. Останній ривок і він у моїх зубах. Металевий смак на язику. Але мені подобається, це наш спільний перший видобуток. Зайцем впоралася швидко.

Чую знову шарудіння, але на цей раз кроки. Обертаюсь.

Тигр Марка йде прямо на мене. М'яко і безшумно ступає лапами по траві. Він підходить щільну та обходить мене довкола. Схвально гарчить.

Дивно, але я розрізняю його тембр і знаю, що йому сподобалась моя тигриця. Стою перед ним нерухомо, даю можливість розглянути мене. Як тільки він знову заходить мені за спину, б'ю хвостом його мордою і тікаю.

Внутрішньо відчуваю, що роблю правильно. Він сильний самець, навіть мій тигр. Нехай наздожене та покаже свою відданість.

Тільки встигаю додумати думку, як він мене наздоганяє, притискаючи до землі. Відчуваю ейфорію, він довів, що гідний. Підкоряюсь і не рухаюся. А він прикушує мені шию на загривку. Смикнулася, але він придавив сильніше.

Відчуваю, як його ікла входять мені під шкіру, як цівка крові проливається по шерсті. Мені не лячно, приймаю будь-які дії від нього.

Тяжкість пропадає і стає самотньо. Піднімаю на нього морду і дивлюся, що він вже людина. Сідає навпочіпки і гладить мене за вушком.

-- Мія ти не уявляєш, яка ти гарна тигриця. - радість від володіння, тепло від взаємності. - Повернися до мене. – кличу її. Як би не хотів милуватися на мою красуню, але треба, щоб Мія повернулася до людини.

Мотаю мордою і відвертаюся від нього. Ображаюся, я йому не сподобалась, навіщо повертатися. Зараз я як ніколи почуваюся вільною. Я поєдналася з природою, так добре.

– Я хочу тебе поцілувати, скарб мій. - ласкаво кличу. Бачу, що пручається, не хоче. Нам допомагають з дитинства батьки, страхують за першого обороту. А у Мії зараз є лише я. Не думав, що вона одразу обернеться. Був збентежений. Не встиг пояснити їй, що поклик природи буде великим. Спокуса залишитися тигрицею. Але треба чинити опір і повернуться у людське тіло, щоб не застрягти в тварин на довго. - Обійняти, приголубити ... Маленька я хочу тебе.

Як ласкаво він каже. Так віддано дивиться. Хочу до нього.

Але як обернуться назад?

Прислухаюся до себе. Тигриця трохи по фиркала, але підказує мені шлях. Стою вже в образі людини. Марк підхоплює мене на руки і люто цілує. Покриває поцілунками щоки, шию.

-- Я радий, що ти зі мною та перевертня. - кажу між поцілунками. Вона не знає, якої небезпеки щойно уникла. Люблю її. Тепло розповзається по грудній клітці.

-- Марк ти так казкова пахнеш .... Я не помічала раніше. - цілу його шию і проводжу язиком, так смак більш насичений. Не можу відірватись. Від сьогодні він моя найулюбленіша насолода.

-- Красуне, ми пара. Оборотні визначаються у першу чергу за запахом. Ти для мене завжди божественно пахла. - сміюся на її безпосередність.

-- Коханий віднеси мене до гуртожитку і я покажу тобі, як божественно пахну. – закушую мочку його вуха. Грайливість прокинулася раптово.

-- Бажання жінки закон. – йду у напрямку академії з дорогоцінною ношею на руках.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно