Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Облога тигра тривала вже близько чотирьох годин, і треба було вкластися в ті півгодини, які ми ще мали до настання темряви. А що я перебував найближче до полковника Бейлі, мене попросили заїхати всередину кола. Налякані слони й тепер відмовлялися просуватися. Раптом я побачив, як усередині трав’яного муру за кількадесят метрів переді мною зблиснула біла стрічка, вгадав у ній ряд тигрячих зубів, ретельно прицілився і спустив курок. У відповідь на мій постріл почувся жахливий рев, але тигр не кидався на мене. Незабаром я в бінокля розгледів у траві солом’яного кольору жовту пляму, спрямував постріл на неї, гадаючи, що це тигрячі груди, й побачив, як хижак повалився на землю. Після того як тубільці кинули кілька каменів, щоби пересвідчитися, що здобич уже не подає ознак життя, кілька найсміливіших пішли з’ясувати ситуацію. Вкрай обережно вони скрадалися вперед по кілька кроків і незабаром сповістили, що тигр мертвий. Другий постріл влучив у чубок, а не в груди, як я гадав.
Раді з того, що наш похід нарешті дав результат, ми подалися назад до табору. Повертатися було важко. На джунглі спустилася тропічна ніч, і гострі колючки роздирали одяг. Слони, які в денну пору гарненько відхиляли гілки хоботом, були в темряві безпорадними. Ніч стояла холодна, і ми не на жарт змерзли, аж поки, діставшись додому, змогли зігрітися біля вогнища.
У моїй програмі був місячний мисливський похід до Непалу, і щоб побачити більше в цій важкоприступній і таємничій країні, я вирішив провести зо два тижні в її столиці Катманду. Ще коли я прибув до Банбасси, господар повідомив мені, що Його Величність магараджа Йоодха Шумшер Юнг Бахадур Рана запрошує мене взяти участь у зорганізованих ним гонах на тигра. Тепер я дізнався, що відбудеться цей мисливський похід аж на початку лютого. А що полковник Бейлі саме мусив переїздити зі своїм табором до Белаурі, розташованого за десяток кілометрів від місця отаборювання магараджі, я вирішив скористатися вільним часом і поїхав до південної Індії.
Спершу я подався до Мадраса, розташованого на Коромандельському березі, й там кілька днів мешкав у генерал-губернатора, лорда Ешлі Ерскіна. Потім я відвідав Утакаманд, літню резиденцію мадраського уряду, клімат якої вважається одним з найліпших у світі. Я мав намір іще зробити візит до магараджі в Мусоре, але той саме був у від’їзді, тож я вирушив далі на північ до Гайдарабада, четвертого завбільшки індійського міста. Звідти я повернувся, проїхавши через Делі й Лакхнау, і 2 лютого прибув до нового табору, поставленого полковником Бейлі в Белаурі.
Цей табір стояв на березі річки, яка називалася Сарда. Серед гостей були зокрема генерал сер Річард Говард-Вайс із дружиною, лорд Ейлсфорд, а також американський мисливець на велику дичину і адвокат Ллойд Сміт зі своєю п’ятнадцятирічною донькою. Ця молода панна вміла добре стріляти, і мені розповідали, що вона сама вполювала дикого буйвола.
На другий день після прибуття я в супроводі полковника Бейлі зробив візит до магараджі в його таборі. Туди вела дорога, збудована спеціально для мисливців. У дорозі я натрапив на незабутнє видиво: 180 слонів, які йшли м’якою повільною ходою, щоб облягати нових тигрів. Магараджа мав із собою тисячу чоловіків і 200 слонів, і його табір був справжнім наметовим містечком, оточеним надійним частоколом зі вкопаних у землю стовбурів.
Сам магараджа мешкав посеред табору в будинку на високих стовпах. Гостей він приймав у поблизькому великому наметі. То був смаглявий міцний чоловік із приємним обличчям, яке часто осявала усмішка, показуючи ряд білих зубів. Одяг він мав європейський, за винятком короткої спідниці, яка витикалася з-під костюма. У його товаристві перебував і племінник Падма Шумшер, який обіймав пост головнокомандувача армії. Були присутні й деякі інші офіцери. Усі вони, як і магараджа, вільно розмовляли англійською.
Магараджу знали як пристрасного мисливця на велику дичину — він особисто вполював понад двісті тигрів. Розповів, що останнього — цього ранку. Він сподівався, що зможе влаштувати мені нагоду вполювати великого тигра, який наводив жах у цій місцині, поїдаючи людей; уже кілька разів хижака вдавалося обложити, але він щоразу спромагався пробитися на волю.
Під час нашої розмови надійшла звістка, що тигра знову вдалося обложити. Ми швидко вирушили туди, але звір і цього разу зумів вишмигнути з кола — до такої можливості завжди доводилося бути готовим. Тож ми з полковником Бейлі повернулися до табору, щоб зачекати там на вістку від магараджі.
Часом обидва товариства полювали нарізно. Я неодноразово відлучався від решти, щоб самому постріляти різну дичину, як-от бабірусів, болотних оленів чи птахів, що мешкали в мочарах. Мій слон ішов гойдливим болотним дном, важко пробираючись через густий очерет. На щастя, я подолав важкі місця, залишаючись живим і здоровим.
Від магараджі кілька днів поспіль надходили звістки, що тигрові вдалося відмогтися від усіх спроб облоги, тому ми дуже зраділи, коли якось пополудні хмара куряви на дорозі оприявнила, що його авто їде по нас. На півдорозі до табору нам зустрілися послані магараджею супровідники, з якими йшов призначений для мене слон із англійським кавалерійським сідлом. Передня частина сідла мала руків’я, за яке в разі потреби можна було вхопитися. Це був конче потрібний захід безпеки для такого приладдя. Сам магараджа перебував уже на місці облоги, дбаючи про те, щоб хижак не втік.
Коло діаметром триста метрів було утворено з 80 слонів, які були розкішним видовищем, стоячи на певній дистанції один від одного. П’ять слонів уже тупали по землі всередині кола. Магараджа з непомильною впевненістю керував пошуками, і невдовзі рев оприявнив, що слони натрапили на тигра. Незабаром він метнувся в їх бік, і вони зразу ж почали тікати. Тепер махутам коштувало великих зусиль знову обложити тварину. Коли нарешті з’явилася змога повторити маневр і ті п’ять слонів знову підійшли до тигра, він раптом розвернувся й погнав геть. За гойдливою травою я мав змогу стежити за рухом хижака, який шугнув метрів за двадцять від мене. Метрів за п’ятдесят попереду він знову на мить показався. Я скинув рушницю й вистрілив, але схибив — а за цим стежили з чотириста пар очей і серед них сто шістдесят слонячих, які напевно не належали до найдурніших!
Знову залунав тупіт, і за дві години я ще раз побачив тигра мигцем. Судячи з дивного способу пересування, я таки влучив. Лише
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.