Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Містер Грант спостерігав усе це, мовби занімівши. Коли ж завмерли останні відлуння грому, він склепив руки в пориві побожності й промовив голосом, в якому звучала тверда, непохитна віра:
— «Невідомі шляхи твої, господи, але вірю в тебе, вічно сущого, і хоч плоть моя перетвориться на порох, очі мої побачать тебе, господи!»
Цими словами завершився спалах благочестя, і священик замовк, похиливши чоло; вся його постать була живим втіленням покори й смиренності.
Коли містер Грант відійшов від тіла індіанця, старий мисливець наблизився до свого друга, взяв його застиглу руку, кілька хвилин мовчки вдивлявся у неживе обличчя, а тоді проказав з глибоким сумом:
— Червона шкіра чи біла — тепер воно байдуже! Його судитиме великий суддя, але не за тими законами, які придумано для нових часів і нових звичаїв. Так-так, ще одна смерть, і я зостався сам із своїми собачками. Охо-хо, людина повинна терпляче ждати своєї смертної години, а я вже стомлююся життям. Мало залишилося дерев, які росли, коли я був молодий, і рідко стрічаю обличчя, яке знав колись.
На скелю впали перші важкі краплини — швидко й невідворотно наближалася гроза. Тіло індіанця перенесли до печери; собаки йшли за ним, жалібно скімлячи, — видно, вже сумували за лагідним поглядом старого вождя.
Едвардс квапливо й плутано вибачився перед Елізабет, що не запрошує її до печери, вхід до якої був завалений колодами й корою, — мовляв, дівчині буде не дуже приємно в пітьмі та ще в товаристві небіжчика. Проте Елізабет надійно сховалася від потоків дощу під виступом скелі. Але ще задовго до того, як дощ перестав падати, з лісу почулися голоси людей, які гукали Елізабет, і незабаром з'явилися мешканці селища: вони на ходу затоптували чагарник, який ще тлів, і помалу наближалися до печери.
Вибравши мить, коли дощ на якусь хвилю стишився, Олівер вивів дівчину на дорогу й, прощаючись, сказав з почуттям, якого вже їй не треба було пояснювати:
— Час таємниць минув, міс Темпл. Завтра, о цій порі, я скину запону, за якою так довго, через свою слабкість, ховався сам і ховав свої діла. Але я мав романтичні бажання й примхи, — та й хто їх немає в молодості, коли нас роздирають суперечливі пристрасті?.. Однак я чую голос вашого батька: він уже близько, а мені не хотілося б, щоб мене заарештували тепер. Слава богу, ви в безпеці, і з моєї душі звалився важкий тягар…
Він не став чекати відповіді й прожогом кинувся до лісу. Елізабет, хоч і чула голос батька, що безперестанку вигукував її ім'я, дивилася вслід юнакові, аж поки той щез серед димучих дерев. Тільки тоді вона обернулась і кинулася в обійми до батька, що мало не збожеволів з горя.
Міс Темпл сіла в екіпаж, який незабаром під'їхав. Між людей швидко поширилася звістка, що Елізабет знайшли, і всі, мокрі й брудні, але раді, що дочку судді врятовано від страшної смерті, повернулися до селища[66].
РОЗДІЛ XXXIX
Дістаньмо з піхов наші гострі шаблі!
Гримить барабан про війну на землі!
О гори, що бачите нашу дорогу,
Поляжем чи вирвем ясну перемогу.
Байрон, «Паломництво Чайльд Гарольда»
Злива періщила цілий день і остаточно зупинила просування вогню; лише місцями, там, де накопичилося багато хмизу, вночі можна було бачити язики полум'я. Наступного дня ліс на відстані багатьох миль стояв чорний, деякі дерева ще курілися; чагарник і сухостій пішли вогнем, але сосни й гемлоки, як і досі, гордо височіли на горбах, і навіть менші дерева подавали кволі ознаки життя.
Оповідь про чудесний порятунок Елізабет переходила з уст в уста, обростаючи новими й новими подробицями. Подейкували ще, нібито могіканин загинув у вогні, і ця версія здалася всім ще переконливішою, коли до селища дійшла жахлива звістка: у ямі, яку він сам викопав, знайшли рудокопа Джотема Рідла, так дуже обгорілого, що надії на його порятунок майже не було.
Події останніх днів цілком заволоділи увагою мешканців селища, і фальшивомонетники, скориставшись із переполоху, в ніч після пожежі вирубали, за прикладом Натті, діру в стіні в'язниці і втекли. Коли ця новина разом з чутками про смерть Джотема й сильно перебільшеними та перекрученими описами подій на вершині гори облетіла селище, громада ухвалила, що всіх утікачів треба негайно переловити. Говорили, що існує печера, де звили кубло злочинці; а коли пішли чутки про якісь руди й дорогоцінні метали, це відразу пов'язали з підробкою грошей, і в поселенців склалося враження, нібито в краї орудує зграя злочинців, створюючи небезпеку для суспільства.
І ось у хвилину загального сум'яття хтось поширив чутку, буцім ліс підпалили Шкіряна Панчоха й Едвардс, і, отже, їх і треба притягти до відповідальності. Цю думку найревніше обстоювали саме ті, що їх необережність призвела до пожежі; і загал став вимагати, щоб винуватців було покарано. Річард, прислухавшись до голосу громади, до полудня вже сповнився рішучістю виконати те, чого вимагав закон.
Він вибрав кількох дужих юнаків і, відвівши їх убік — на очах у всіх поселенців, але на певній відстані, щоб не почули, — віддав їм якісь розпорядження. Свідомі свого обов'язку хлопці вирушили в гори так спішно, наче доля всього світу залежала від їхніх старань, і вигляд у них був такий таємничий, немов ішлося про надзвичайно важливу державну справу.
Точнісінько о дванадцятій годині барабан перед «Хоробрим драгуном» вибив великий збір, і на порозі з'явився Річард у супроводі капітана Голлістера, що з такої нагоди вбрався в уніформу командира «темплтонської піхоти»: шериф зажадав від капітана допомоги, щоб успішніше виконати свій обов'язок перед законом. За браком місця ми не будемо наводити тих промов, якими обмінялися ці добродії: для нащадків їх зберегла місцева газетка, яку ще можна знайти в архівах; скажемо тільки, що шериф висловлювався в суворій відповідності з юридичними правилами, а промова капітана була по-військовому стисла й точна. Про все було погоджено заздалегідь, і на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.
