Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Наступного дня після відвідин Мікаеля Блумквіста Бйорк зателефонував до свого колишнього начальника сімдесяти восьми років, який проживав у Лахольмі. Треба було з’ясувати, що й до чого, не виказуючи, проте, що він зателефонував просто з цікавості та професійного інтересу. Розмова вийшла досить короткою.

— Це Бйорк. Думаю, ти читав газети.

— Читав. Вона знову з’явилася.

— І схоже, мало змінилася.

— Тепер це вже нас не стосується.

— А ти не думаєш, що…

— Ні, не думаю. Все це було давно і вже забуто. Немає ніяких зв’язків.

— Але подумати лишень, що саме Б’юрман! Чи не було помилкою призначити його її опікуном?

Кілька секунд слухавка мовчала.

— Ні, це не було помилкою. Це дуже добре спрацювало три роки тому. А те, що сталося зараз, — хто ж це міг передбачити!

— Як багато було відомо Б’юрману?

Колишній шеф раптом захихикав у слухавку:

— Ти сам чудово знаєш, що за людина був Б’юрман. Зірок він з неба не хапав.

— Я маю на увазі… Знав він, з ким це пов’язано? Чи може опинитися в його архіві яка-небудь ниточка?

— Ні. Звичайно ж, ні. Я розумію, про що ти питаєш, але не турбуйся. Саландер дуже недоречно встряла в цю історію. Ми влаштували так, щоби Б’юрману дісталося це доручення, але тільки для того, щоб зберегти за собою можливість вибирати їй опікуна. Краще вже він, ніж яка-небудь темна конячка. Якби вона почала щось патякати, він би прибіг до нас. А зараз усе закінчилося якнайкраще.

— У якому розумінні?

— А в такому, що після всього, що сталося, Саландер надовго опиниться у психлікарні.

— Добре.

— Так що не турбуйся. Спокійно насолоджуйся своїм лікарняним.

Але цього побажання Гуннар Бйорк якраз і не міг виконати. Про це потурбувався Мікаель Блумквіст. Бйорк усівся за кухонний стіл і, спрямувавши погляд у далечінь Юнґфруфйорда, спробував розібратися в своєму становищі. Небезпека загрожувала йому з двох боків.

Мікаель Блумквіст хотів опублікувати його ім’я у зв’язку із сюжетом про проституцію. Йому загрожував серйозний ризик завершити свою поліцейську кар’єру на лаві підсудних за звинуваченням у кримінальному злочині сексуального характеру.

Але найбільшу небезпеку становило полювання Мікаеля Блумквіста на Залаченка. Якимсь чином той був замішаний у цій історії, а це могло прямо привести до Гуннара Бйорка.

Колишній шеф запевнив його, що в архіві Б’юрмана немає нічого такого, що могло б навести на цей слід. Насправді там дещо було. Розслідування 1991 року. А ці матеріали Б’юрман отримав від Бйорка.

Він спробував детально пригадати зустріч з Б’юрманом, яка відбулася дев’ять місяців тому в Старому місті. Одної чудової днини Б’юрман зателефонував йому на роботу і запропонував випити пива. Вони говорили про пістолетну стрільбу та подібні дурниці, але Б’юрман захотів побачитися з ним задля особливої мети. Він просив про послугу. Він цікавився Залаченком…

Бйорк підвівся і підійшов до кухонного вікна. Він тоді трохи захмелів. Навіть добряче захмелів. Про що там запитував Б’юрман:

— До речі… Я працюю над справою, в якій виґулькнув давній знайомий…

— Справді? І хто ж це?

— Олександр Залаченко. Пам’ятаєш його?

— Ще б пак! Такого не дуже забудеш!

— Куди він з того часу подівся?

Власне кажучи, це не стосувалося Б’юрмана. І взагалі, треба було гарненько розібратися, чому він про це запитує: чи не тому, що він тепер опікун Лісбет Саландер? Він сказав, що йому потрібна та давня слідча справа. І Бйорк її дав.

Бйорк припустився жахливої помилки. Він виходив з того, що Б’юрман у курсі. А що ще йому було думати? А Б’юрман подав справу так, ніби він просто хоче знайти швидкий шлях в обхід бюрократичних рогаток, бо як іти офіційним шляхом, то скрізь секрети й обмеження, так що все тягнеться місяцями. Тим паче в такій справі, яка стосується Залаченка.

«Я дав йому слідчу справу, — думав Бйорк. — Вона усе ще була під грифом „Таємно“, але причина виглядала поважною, а Б’юрман був не з тих, хто розпускатиме язика. Він був дурень, але не патякало. Ну подумаєш, кому це могло нашкодити… Адже минуло вже стільки років…»

Б’юрман обдурив його. Він зробив вигляд, ніби вся річ у бюрократичних формальностях. Що більше Бйорк про це думав, то більше переконувався в тому, що Б’юрман дуже ретельно спланував розмову з ним.

Але що саме мав на меті Б’юрман? І чому Саландер його вбила?

У суботу Мікаель Блумквіст ще чотири рази навідувався на Лундаґатан, сподіваючись застати вдома Міріам Ву, але марно.

Значну частину дня він провів у кавовому барі на Хорнсґатан, де сидів зі своїм ноутбуком, наново перечитуючи електронну пошту Даґа Свенссона, яка надходила йому на адресу «Міленіуму», а також матеріали з папки під назвою «Зала». Останні тижні перед тим, як сталося вбивство, Даґ присвячував розшукам, пов’язаним із Залою, дедалі більше свого робочого часу.

Мікаель дуже шкодував, що не може зателефонувати Даґові Свенссону і запитати в нього, чому документ про Ірину П. був у папці «Зала». Єдине розумне пояснення, до якого додумався Мікаель, полягало в тому, що Даґ підозрював Залу в її вбивстві.

О п’ятій годині пополудні йому несподівано зателефонував Бубланськи і повідомив номер телефону Міріам Ву. Мікаель не зрозумів, що змусило поліцейського змінити своє рішення, але, діставши номер, почав надзвонювати Міріам приблизно щопівгодини. Тільки об одинадцятій вечора Міріам знову ввімкнула свій мобільник і відповіла на його дзвінок. Розмова вийшла короткою.

— Доброго вечора, Міріам. Мене звуть Мікаель Блумквіст.

— Хто ти, чорт забирай?

— Я журналіст і працюю в журналі, який називається «Міленіум».

Міріам Ву дуже виразно висловила йому із цього приводу свої почуття.

— Ага! Той самий журналіст. Іди ти к чорту, нещасний журналюго!

На цьому вона обірвала розмову, не чекаючи, поки Мікаель пояснить їй мету свого дзвінка. Подумки вилаявши Тоні Скале, він спробував додзвонитися ще раз. Вона не відповіла. Врешті-решт він надіслав їй повідомлення:

«Будь ласка, зателефонуй мені. Це дуже важливо».

Уже за північ Мікаель вимкнув комп’ютер, роздягся і ліг у ліжко. На душі було тоскно, і він пожалкував, що поряд немає Еріки Берґер.

Частина 4

У СТИЛІ ТЕРМІНАТОРА

24 березня — 8 квітня

Корінь рівняння — це число, підставивши яке ми перетворюємо рівняння на рівність. Говориться, що корінь відповідає рівнянню. Для того щоб розв'язати рівняння, потрібно знайти всі корені. Рівняння, яке справедливе за всіх можливих величин невідомих, називається рівністю.

(а + b)3 = а3 + 2аb + b2

Розділ 21

Великий четвер, 24 березня — понеділок,