Читати книгу - "Homo Deus"

можуть достатньо ефективно обробляти інформацію. Ці інститути виникли в епоху, коли політика розвивалася швидше, аніж технології. У XIX і XX століттях Промислова революція розгорталася достатньо повільно, щоб політики і виборці йшли на крок попереду неї й регулювали її розвиток та керували нею. Однак, позаяк ритм політики не змінився помітним чином із часів парових машин, технологія перейшла з першої швидкості на четверту. Нині технологічні революції переганяють політичні процеси, змушуючи членів парламентів і виборців втрачати контроль.

Поширення інтернету дає нам смак прийдешнього. Для нашого повсякденного життя, економіки й безпеки кіберпростір став незамінним. Однак критичний вибір між альтернативними веб-дизайнами було здійснено не шляхом демократичного політичного процесу, хоча містив у собі традиційні політичні принципи — суверенність, кордони, приватність і безпеку. Чи голосували ви коли-небудь за форму кіберпростору? Рішення, які прийняли веб-дизайнери поза наглядом публічності, означають, що нині інтернет є вільною і беззаконною зоною, яка руйнує державний суверенітет, ігнорує кордони, скасовує приватність і зумовлює напевно найбільші глобальні ризики для безпеки. Хоча десять років тому його важко було розгледіти озброєним оком, нині істеричні посадовці кричать про неминуче «11 вересня».

Уряди й громадські організації постійно ведуть інтенсивні дебати стосовно реструктуризації інтернету, однак значно важче змінити існуючу систему, аніж втрутитися в неї на самому початку. Крім того, на той час, як неповоротка урядова бюрократія спроможеться взяти під контроль кіберпростір, інтернет вдосконалиться вдесятеро. Урядова черепаха не може наздогнати технологічного зайця. Він переповнений даними. Агентство національної безпеки може шпигувати за кожним нашим словом, однак, судячи із частих невдач американської зовнішньої політики, ніхто у Вашингтоні не знає, що робити з усіма цими даними. Ніколи в історії уряд не знав так багато про те, що відбувається у світі, однак небагато імперій завалилися так незграбно, як сучасні Сполучені Штати. Це як гравець у покер, який знає, які карти в його супротивника, однак якось примудряється програвати один раунд за одним.

У наступні десятиліття цілком імовірно, що відбудуться ще інтернет-революцїї, у яких технологія перехопить ініціативу в політики. Штучний інтелект і біотехнологія можуть невдовзі провести ревізію наших суспілвств і економік (а також наших тіл і мізків), однак вони навряд чи видніються на нинішньому політичному радарі. Сучасні демократичні структури не можуть достатньо швидко збирати і обробляти потрібні дані, а більшість виборців не розуміють біологію й кібернетику настільки, щоб сформулювати хоча б трохи адекватну думку. Тож традиційна демократична політика втрачає контроль за подіями і нездатна запропонувати нам осмислене бачення майбутнього.

Пересічні виборці починають відчувати, що демократичний механізм більше не залишає нам повноважень. Світ навколо нас змінюється, і ми не розуміємо, яким чином або чому саме. Влада вислизає з їхніх рук, однак вони не розуміють, до кого вона переходить. У Британії виборці вважають, що влада перейшла до Європейського Союзу, тож вони голосують за Брексит. У США виборці вважають, що «істеблішмент» монополізував усю владу, тож вони підтримують кандидатів — супротивників «істеблішменту», таких як Берні Сандерс і Дональд Трамп. Гірка правда в тому, що ніхто не знає, куди поділася вся влада. Вона явно не повернеться до пересічних виборців, якщо Британія вийде з ЄС чи Трамп загарбає Білий дім.

Це не означає, що ми повернемося до диктатур стилю XX століття. Авторитарні режими, мабуть, так само захлинулися від темпів технологічного розвитку й швидкості та обсягів потоку даних. У XX столітті диктатори мали глобальне бачення майбутнього. Комуністи й фашисти однаково намагалися зруйнувати старий світ і побудувати новий на його місці. Хай ви думатимете про Леніна, Гітлера чи Мао, ви не можете звинуватити їх у браку бачення майбутнього. Нині видається, що лідери мають можливість ставити ще грандіозніші цілі. У той час, як комуністи та нацисти за допомогою парових машин і друкарських машинок намагалися створити нове суспільство й нову людину, нинішні пророки можуть покластися на біотехнологію та суперкомп’ютери.

У науково-фантастичних кінофільмах безжальні політики на зразок Гітлера швидко хапаються за такі нові технології, ставлячи їх на службу своїм мегаломаніакальним політичним ідеям. Однак політики з плоті й крові початку XXI століття, навіть у таких авторитарних країнах, як Росія, Іран чи Північна Корея, нічим не схожі на своїх голлівудських колег. Не схоже, щоб вони планували «світле майбутнє». Найрозгнузданіші мрії Кім Чен Ина й Алі Хоменеї не сягають далі атомних бомб і балістичних ракет, як і в 1945 році. Прагнення Путіна, схоже, обмежуються відбудовою старого радянського блоку чи навіть ще старішої царської імперії. Водночас у США параноїдальні республіканці звинуватили Барака Обаму в безжальному деспотизмі й виношуванні змов для руйнування основ американського суспільства, хоча за вісім років президентства він насилу здійснив мінімальну реформу охорони здоров’я. Створення нових світів і нових людей було явно поза його порядком денним.

Саме тому, що технологія нині розвивається настільки швидко, а парламенти й диктатори однаково переповнені даними, які не можуть достатньо швидко обробити, сучасні політики мислять у значно менших масштабах, аніж їхні попередники століття тому. Унаслідок цього політику початку XXI століття позбавлено глобального бачення. Уряд став просто адміністрацією. Він керує країною, однак не веде її. Уряд забезпечує своєчасну виплату зарплатні вчителям і стежить за тим, щоб каналізація не була переповнена, але не має жодного уявлення, якою стане країна через двадцять років.

До певної міри це добре. Враховуючи, що деякі великі політичні візії XX століття привели нас до Освенціма, Хіросіми й «Великого стрибка», нам краще буде в руках бюрократів з мисленням дошкільнят. Поєднання богоподібної технології з мегаломаніакальною політикою — це рецепт катастрофи. Багато неоліберальних економістів і політологів стверджують, що найкраще віддати всі найважливіші рішення до рук вільного ринку. Тим самим вони віддають політикам чудове виправдання їхньої бездіяльності й невігластва, що подаються як глибока мудрість. Політикам зручно вірити, що причина їхнього нерозуміння світу полягає в тому, що нема потреби його розуміти.

Однак поєднання богоподібної технології з недалекоглядною політикою має свої недоліки. Брак візії не завжди благословенний, і не всі візії є поганими. У XX столітті антиутопічна візія нацистів не занепала спонтанно. Її перемогли однаково глобальні візії соціалізму й лібералізму. Довіряти наше майбутнє ринковим силам небезпечно, бо ці сили роблять те, що добре для ринку, а не те, що несе добро людству чи світові. Рука ринку одночасно й сліпа, і невидима, і віддати їй свої рішення може означати неможливість впоратися із загрозами глобального потепління чи потенційними загрозами штучного інтелекту.

Деякі люди вважають, що нагорі має бути хтось можновладний. Не демократичні політики чи автократичні деспоти, а радше мала когорта мільярдерів,