Читати книгу - "Ім’я вітру"

Однак Емброуз не переставав мене вишукувати, наче собака, якому не вистачає розуму уникати дикобраза. Він огризався на мене й залишався з безліччю колючок на писку. А розходячись, ми завжди ненавиділи один одного трішечки більше.

Це помітили, і я прославився безтямною хоробрістю ще до кінця семестру. Але насправді я був просто безстрашний.

Розумієте, це різні речі. У Тарбієні я пізнав справжній страх. Я боявся голоду, запалення легень, констеблів з величезними цвяхами на черевиках, старших хлопців з ножами з пляшкового скла. Щоб піти проти Емброуза, мені не була потрібна справжня хоробрість. Я просто не міг відчувати страху перед ним. Мені він здавався надутим блазнем. Я вважав, що він нешкідливий.

Я був дурнем.

Розділ сорок восьмий

Інтерлюдія: Тиша іншого штибу

Баст сидів у шинку «Путь-камінь» і намагався втримати руки нерухомими в себе на колінах. Від останньої репліки Квоута він нарахував п’ятнадцять подихів, і безневинна тиша, що зібралася довкола трьох чоловіків прозорим ставком, почала темнішати, перетворюючись на тишу іншого штибу. Баст дихнув іще раз — шістнадцять подихів — і підготувався до тієї миті, настання якої боявся.

Не можна було сказати, ніби Баст нічого не боявся, позаяк ніколи не бояться лише дурні та священики. Але його справді бентежило дуже мало речей. Наприклад, він не надто любив перебувати на висоті. А під час великих літніх бур, які проходили цими місцями, чорнили небо та виривали дуби з глибоким корінням, він почувався неприємно малим і безпорадним.

Але якщо подумати, то насправді його не лякало ніщо: ні бурі, ні високі драбини, ні навіть скрелі. Баст був сміливим, тому що був практично безстрашним. Його нічим не можна було змусити збліднути, а якщо він і бліднув, то досить ненадовго.

О, звісно, він не радів думкам про те, щоб хтось завдавав йому болю. Штрикав його гірким залізом, пік розжареним вугіллям і таке інше. Але те, що йому неприємно було уявляти свою кров зовні, ще не означало, що він по-справжньому такого боявся. Він просто не хотів, щоб таке відбувалося. Щоб справді чогось боятися, про це треба довго роздумувати. А позаяк Бастів розум наяву подібним чином не займало ніщо, його серце нічого не боялося по-справжньому.

Але серця мінливі. Десять років тому він втратив хватку, видираючись на високе дерево ренел, щоб зірвати плід для дівчини, до якої залицявся. Послизнувшись, він одну довгу хвилину провисів головою донизу, а тоді впав. За цю довгу хвилину в ньому пустив коріння маленький страх, який відтоді не покидав його.

Так само Баст нещодавно пізнав новий страх. Рік тому він був настільки безстрашним, наскільки можна бути безстрашним при здоровому глузді, але тепер Баст боявся тиші. Не звичайної тиші, що народжувалася з простої відсутності якихось рухів і шуму. Баст боявся глибокої, втомленої тиші, що часом огортала його пана невидимим покривалом.

Баст вдихнув знову — сімнадцять. Він мало не заламував руки, чекаючи, коли до зали вторгнеться глибока тиша. Він чекав, коли ж вона кристалізується та покаже зуби по краях прохолодного спокою, що накопичився в «Путь-камені». Він знав, як вона прийшла — наче мороз, який потроху виходить із землі взимку, перетворюючи на лід прозору воду, що залишається в коліях від фургонів після ранньої відлиги.

Але не встиг Баст вдихнути ще раз, як Квоут випрямився на стільці та жестом наказав Хроністові відкласти перо. Відчувши, як тиша тікає, наче темний птах, що злітає з переляку, Баст мало не заридав.

Квоут зітхнув, чи то роздратовано, чи то смиренно.

— Зізнаюся, — промовив він, — що я не знаю напевне, як розпочати наступну частину історії.

Боячись, що тиша може розтягнутися надто сильно, Баст прощебетав:

— Чому б вам спершу просто не розповісти про найважливіше? Згодом за потреби можна буде повернутися й торкнутися дечого іншого.

— Усе не так просто, — різко відповів Квоут. — Що найважливіше? Моя магія чи моя музика? Мої тріумфи чи мої дурощі?

Баст сильно зашарівся й закусив губу.

Квоут раптово, різко видихнув.

— Вибач, Басте. Це добра порада, як, у принципі, й усі твої безглузді на перший погляд поради. — Він відсунув свій стілець від столу. — Але перш ніж ми продовжимо… реальний світ вимагає від мене дечого, і я більше не можу про це забувати. Прошу відпустити мене на секунду.

Хроніст і Баст теж підвелися, розім’яли ноги та задовольнили власні потреби. Баст запалив лампи. Квоут дістав ще сиру, хліба та твердої ковбаси зі спеціями. Вони поїли й без особливого завзяття спробували зав’язати ґречну розмову, але не змогли на ній зосередитися, бо роздумували над оповіддю.

Половину всього з’їв Баст. Чимала, хоч і скромніша, порція припала на Хроніста. Квоут надкусив дещо раз чи два, а тоді заговорив.

— Тоді вперед. Музика й магія. Тріумф і дурість. Тепер подумайте. Чого потребує наша історія? Якого необхідного складника їй не вистачає?

— Жінок, Реші, — негайно промовив Баст. — У ній справжній дефіцит жінок.

Квоут усміхнувся.

— Не жінок, Басте. Жінки. Жінки. — Квоут поглянув на Хроніста. — Не сумніваюся, що ви чули дещицю. Я розповім вам правду про неї. Хоча боюся, що це випробування може виявитися мені не до снаги.

Хроніст узяв перо, але перш ніж він його вмокнув у каламар, Квоут підняв руку.

— Дозвольте мені сказати дещо перед початком. Я колись розповідав історії, малював картини словами, вдавався до жорстокої брехні та говорив іще жорстокішу правду. Якось я наспівав кольори сліпцеві. Я грав сім годин, але наприкінці він сказав, що бачить їх — зелений, червоний і золотий. Тоді, на мій погляд, було легше, ніж зараз. Ніж спробувати зробити так, щоб ви зрозуміли її завдяки самим лише словам. Ви ніколи її не бачили, ніколи не чули її голос. Ви не можете знати.

Квоут жестом наказав Хроністові взятися за перо.

— Але я все ж спробую. Вона зараз за лаштунками, чекає на свій вихід. Підготуймо ж декорації до її прибуття…

Розділ сорок дев’ятий

Природа дикого

До всього по-справжньому дикого необхідно підходити з обережністю. Хитрість безглузда. Дикі істоти впізнають хитрість, бачать у ній оману та пастку. Хоча дикі істоти можуть гратися в ігри на хитрість і при цьому можуть навіть час від часу ставати жертвами хитрощів, їх неможливо обдурити