Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - Але вони не пустять вас на пляж без купальників, - повідомила вона та поправила ковдру під спиною малюка – у днищі старої коляски була чималенька дірка, і ковдрочка, разом із сідницями малечі, постійно у неї провалювалася.

       Серйозний чолов’яга, також із пістолетом в кобурі, не хотів пропускати наших героїв на пляж. Зрештою, переконавшись, що вони мають купальні костюми затвердженого взірця, він зітхнув, сказав одне-два нечемних слова та пропустив Оленя і Фросю на пляж.

       За мить, вони вже застигли, встромлюючи ноги у гарячий жовтий пісок та не вірячи своєму щастю. Ще за мить, вони кинулися до Моря.

       Воно було тепле, ласкаве і спокійне. А ще воно було солоне і доброзичливе. Море таки варте було такої довгої подорожі.

       Фрося зняла з себе жовту сукню і Олень зомлів. Хлопець, звичайно, бачив різних жінок на мосту: одягнених, напіводягнених і майже голих. Але, оце вперше він побачив живу дівчину з плоті та крові у двох манюніх жовтих шматочках матерії: вгорі та в середині тіла. Якби ж Фрося йому не подобалася, стриману пристрасть було б легше переносити!

       Це був найкращий день в житті Оленя. Вони вдвох плавали наввипередки – виявилося, що Фрося плаває дуже добре. Потім вони бризкали один одного морською водою, сміялися та падали на жовтий пісочок, щоб за півгодини знову залізти у море і плавати, і плескатися, і радіти життю.

       Поруч було невеличке кафе. У Фросі ще залишилося декілька грошенят, тож вони перекусили невигадливими бутербродами із сиром та випили томатний сік.

       Рідкісні відвідувачі пляжу дивилися на юних створінь із підозрою – в цьому світі посміхалися лише ті, хто допомагав Всеволоду, туристи або підозрілі особи. Одна стара пані навіть натякнула охоронцеві, що ці діти – терористи. “Вони прикидаються нормальними, але їх видає посмішка”,  сказала пані. У охоронця була стара тітка, яка всіх підозрювала у тероризмі, тож охоронець подякував за інформацію та ствердив, що інформацію перевірить. За дві години він підійшов до переляканої пані і заявив, що ці діти - поза підозрою. Старенька фиркнула.

     Вони сиділи на хвилерізі, звісивши ноги, і просто насолоджувалися моментом. Справжній вечір ще не наступив. Але на березі моря, вже в п’ять годин вечора відчувається певний сум дня, що закінчується. Разом із тим, спокійні морські хвилі заспокоюють і дарують надію на романтику темної ночі.

      Людей на пляжі не було – рідкісні туристи попрямували до своїх готелів, а мешканцям міста було не до купання – треба було якось виживати.  Підозрілу пані ми також до уваги не беремо – вона побігла на перегляд улюбленого серіалу.

        Над морем починали літати чайки. Спочатку, обережні дві-три пташки-розвідниці прилетіли подивитися: чи безпечно зараз на березі, чи може підступні мисливці на птахів сидять у воді і підступно очікують на пернатих жертв. Потім, прилетіли зграї білих і сірих птахів, обережно всілися на морську воду і стали очікувати: раптом десь блисне луска нерозважливої рибини.

      Не змовляючись, Олень та Фрося змінили положення – всілися на коліна, бо тверде каміння хвилерізу не сприяло довгому сидінню в одному положенні.

      - Нам з тобою варто подумати про виступи у синхронному плаванні, - засміялася дівчина. Хлопець не знав про що мова, однак посміхнувся.

       - Тепер я розумію свого батька, - сказав Олень. – Мама, мабуть, допікала його своєю невтримною любов’ю та такими ж ревнощами. А він, либонь, закохався у Море. Я б і сам залишився тут жити, якби міг.

      - Але, ти – можеш, - дещо прохолодно відізвалася дівчина. – Огняна та Смок зроблять тобі, які хочеш документи. Тим більше, що в тунелі тебе ніщо не тримає.

       - Тримає, - серйозно відповів Олень. – Але не дещо, а дехто, - і він пильно, із острахом та надією  поглянув в очі Фросі.

      Щось таки промайнуло в очах дівчини. Щось, що змусило хлопця дуже повільно нахилитися до Фросі та дуже легко, немов найлегший вітерець, доторкнутися своїми спраглими губами до її звабливих губ. Холодні дівочі вуста миттєво потеплішали, залишаючи про себе спогад недосяжної спокуси, серцевої небезпеки та солоного Моря.