Читати книгу - "Привид"

Незадовго до одинадцятої, коли закривався супермаркет «Рімі», він узяв свій «Steyr», вислизнув з будинку і підтюпцем побіг до супермаркету. Ходив рядами, одним оком поглядаючи на харчі, а другим — на відвідувачів. Накупив на цілий тиждень котлет. Маленькі прозорі пакети з чищеною картоплею, котлетами, горошком у соусі та підливою. Кидаєш пакет до каструлі з киплячою водою, вариш кілька хвилин, а потім дістаєш пакет, розрізаєш і вичавлюєш його вміст на тарілку. Якщо заплющити очі і принюхатися, то, чорт забирай, усе це пахнутиме, як справжня їжа!

Трульс Бернтсен був уже біля входу до багатоквартирного будинку і вставляв ключа в замок, коли раптом почув позаду швидкі кроки, що наближалися з темряви. Він перелякано крутнувся на п’ятах, миттєво вхопив руків’я свого пістолета в кишені піджака — і побачив перед собою настрахане обличчя сусідки Вігдіс А.

— Я в-в-вас не перелякала? — спитала вона заїкаючись.

— Ні, — стримано відказав Трульс і увійшов, не притримавши їй двері, але почув, як вона примудрилася прослизнути слідом за ним, перш ніж двері зачинилися.

Він натиснув кнопку ліфта. Перелякався? Звісно, що перелякався, ще й як перелякався! Бо на його хвості висять сибірські козаки. Як тут не перелякатися?

Вігдіс А важко хекала позаду нього. Вона мала надмірну вагу, як і більшість жінок у такому віці. Чому ніхто не візьме й не висловиться про це прямо, без еківоків? Він би підтримав його. Норвежки стали такими товстими, що не лише відходили на той світ через цілу купу болячок, а й забирали у народу можливість розмножуватися. Через них країна невдовзі залишиться без населення. Бо насамкінець жоден чоловік не захоче пробиратися крізь цілу гору сала. Звісно, спочатку пробравшись крізь сало власне.

Прибув ліфт, вони увійшли, і троси застогнали від натуги.

Трульс читав, що чоловіки товстіють не менше за жінок, але це не так проявлялося візуально. Вони мають менші сраки та животи і просто виглядають більшими та дужчими. Але жінки мають отой бугристий тремтливий жир, від одного виду якого хочеться дати їм ногою під сраку, спостерігаючи, як нога загрузне в тому целюліті. Всім відомо, що від ожиріння зараз гине не менше людей, ніж від раку, однак вони ниють про істерію довкола схуднення і вихваляють «справжнє» жіноче тіло. Наче переїдання та небажання займатися фізичними вправами являють собою якусь розумну альтернативу. Типу втішайся з того тіла, яке маєш. Краще нехай сотні помруть від серцевих хвороб, аніж одна людина від порушення режиму харчування. І тепер навіть Мартіна мала такий самий вигляд. Так, вона була вагітна, він це знав, але не міг викинути з голови, що вона стала одною з них.

— Схоже, ви змерзли, — посміхнулася Вігдіс А.

Трульс не знав, що означало «А», але саме так і було написано під дзвінком на її дверях: «Вігдіс А». Йому захотілося щосили вдарити її хуком справа. І не слід боятися, що він пошкодить при цьому кісточки пальців — он які у неї щоки товсті! Наче в хом’яка! А може, встромити їй прутня? Чи, може, спершу вдарити, а вже потім прутня встромити?

Трульс знав, чому він такий злий. Через мобільний телефон.

Коли він, нарешті, змусив «Теленор» відстежувати телефон Харрі Холе, вони виявили, що він перебуває в центрі міста, якщо точніше — то побіля станції «Осло». Мабуть, немає в Осло іншого місця, де було б так багато людей: як оселедців у банці, і вдень, і вночі. І десятки поліцейських подалися туди на пошуки Холе. Шукали його кілька годин. Абсолютно безрезультатно. Нарешті один новачок-полісмен запропонував банальну ідею: синхронізувати їхні годинники, розосередитися по району, і тоді один із них набиратиме номер Холе кожні п’ятнадцять хвилин. І якщо хтось із них у цей момент почує, як задзвонить телефон, чи побачить, як хтось починає розмову, то нехай біжить стрімголов — об’єкт їхнього пошуку десь поруч. Сказано — зроблено. І вони знайшли телефон — у кишені одного наркомана, який дрімав на східцях біля Центрального вокзалу. Він сказав, що телефон «подарував» йому один чувак у «Сторожовій Вежі».

Ліфт зупинився.

— Добраніч, — промимрив Трульс і вийшов.

Почув, як двері за ним зачинилися і ліфт рушив знову.

Спочатку поїм котлет, а потім — DVD. Спершу — «Шалений та швидкий», хоча фільм, чесно кажучи, гівняний, окрім перших двох серій хіба що. Або «Трансформери». Подивитися Меган Фокс, а потім смачно подрочити.

Раптом він почув, як вона дихає. Напевне, вийшла з ліфту разом із ним. От сука! Що ж, доведеться з нею сьогодні переспати. Трульс посміхнувся і повернув голову. Але голова у щось вперлася. Щось тверде й холодне. Трульс Бернтсен напружив зір, наводячи різкість. То було дуло пістолета.

— Дуже вдячний, — почувся знайомий голос. — Я із задоволенням зайду.

Трульс Бернтсен сів у крісло, витріщаючись у дуло власного пістолета.

Він знайшов його. І навпаки.

— Знову зустріч за екстремальних обставин, — сказав Харрі Холе. Він пересунув цигарку в куток рота так, щоби її дим не потрапляв йому в очі.

Трульс не відповів.

— Знаєш, чому я визнав за краще скористатися твоїм пістолетом? — спитав Харрі, поплескавши мисливську гвинтівку, що лежала у нього на колінах.

Трульс і далі продовжував сидіти, мов води у рота набравши.

Харрі Холе нахилився вперед. І тепер Трульс почув оте — запах алкоголю. Чорт, та цей тип п’яний! Йому вже доводилося чути, що витворяв Харрі Холе в тверезому стані, а чого ж чекати від нього тепер, коли він забухав?!

— Трульсе Бернтсене, ти — спалювач. І ось — доказ.

Він видобув картку посвідчення особи з гаманця, який витягнув у Трульса разом із пістолетом.

— Томас Лундер? Чи це, бува, не той чоловік, що забрав дурман з «Гардермоена»?

— Що тобі треба? — спитав Трульс, заплющуючи очі і вмощуючись у кріслі. Котлети й DVD доведеться відкласти.

— Я хочу знати, який зв’язок існує між тобою, Дубаєм, Ізабель Скоєн та Мікаелем Бельманом.

Трульс аж у кріслі підстрибнув. Мікаель? Який у чорта стосунок має до цього Мікаель? І Ізабель Скоєн? Хіба ж вона не політик?

— Поняття не маю…

Він побачив, як Харрі звів курок пістолета.

— Обережніше, Холе! Курок значно чутливіший, ніж ти гадаєш! Це…

Та ударник продовжував підніматися.

— Стривай, стривай, заради Бога! — Трульс Бернтсен покрутив у пересохлому роті язиком, шукаючи слини, щоби змастити його. — Я не знаю нічого про Бельмана чи Скоєн, але Дубай…

— Що Дубай?

— Я можу розповісти тобі про нього.

— Що ти можеш мені про нього розповісти?

Трульс Бернтсен глибоко вдихнув і затамував подих. А потім зі стогоном видихнув: