Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Ессі споглядала у вікно карети те, як віддалялись поволі Мар’єн та Ронна. Відпустивши шторку, білявка відкинулась на спинку сидіння і, заплющивши очі, тяжко зітхнула. Торіан без слів просто взяв її за руку в заспокійливому жесті і легенько стиснув. Дівчина глянула на його усміхнене спокійне обличчя і відповіла на це сумною, але вдячною посмішкою.

Вона відвела погляд, зачепившись ним за Вінса, що сидів навпроти них. Чоловік дивно дивився на сплетені пальці подружжя. Він взагалі себе останнім часом дивно поводить, надто знервований якийсь.

Торіан покликав з собою свого шпигуна, тому що це єдиний шанс потрапити для нього в замок. Стороннім туди заходити зась. Окрім прислуги і варти, там можуть знаходитись лише ті, кого запросив король особисто. Його Величність не довіряв нікому.

Окрім Торіана.

Уже ввечері трійця буде у Анторі. А так би хотілось відтягнути цю зустріч. Усі сиділи немов на голках, ніхто не знає чого чекати від того безумця.

Здавалось ніби пройшло кілька митей. Не встигла Естеса й кліпнути, як надворі стемніло і вони в’їхали до столиці Вільхе. Місто було прекрасним у світлі ліхтарів. Однакові будинки, вулицями прогулюються парочки заможних містян і вистукують підборами по старій бруківці. Зустрічались їм і поодинокі карети та вершники, більшість жителів столиці в таку годину віддавали перевагу звичайним прогулянкам чи грі в карти в якомусь пабі. А їх тут було чимало і з усіх лились веселі п’яні пісні.

На горизонті показались темні вежі замку. Жаль, що не вийде розглянути зараз архітектуру. Замок знаходився на схилі, до нього вів великий прекрасний сад, через який якраз зараз і проїжджала їх карета. Далі вони проїхали величезні ворота і опинились у дворі. Там на них вже чекали.

Карета зупинилась, першим вийшов Вінс, за ним Торіан і він подав руку своїй дружині. До них підійшов слуга і запросив всередину. Їх вели вишуканими слабо освітленими коридорами в сторону тронної зали. Там було пусто.

Торіан та Ессі стали перед троном і чекали на короля. Позаду тримався Вінс.

Інші двері відчинились і швидким кроком до зали влетів він. Всі припали до землі з поклонами. Випрямившись, Ессі змогла розгледіти Його Величність. Чоловік був старшою версією Торіана, лише був кремезніший, риси обличчя грубішими, на нижній щелепі справа був шрам. Але очі. Ессі вірила, що цей погляд може належати лише її чоловіку. Помилялась.

– Брате, не варто кланятись, – король підійшов до нього впритул і обійняв, – радий тебе бачити!

– І я радий, – Торіан відповів на його жест, але відчувалась деяка нещирість.

Монарх обернувся до Ессі, тримаючи однією рукою свого молодшого брата за плечі.

– Ну що, познайомиш нас нарешті? – блиснув він хижою посмішкою.

– Звичайно, – ерцгерцог вибрався з його рук, став поруч із білявкою і поклав руку їй на талію. Хотів позначити кордони, показати брату, що вона належить йому. Лише йому. – Знайомтесь, Естеса Антане, моя люба дружина, – потім він вказав рукою на монарха, – Його Величність король Вельмар Антане.

– Радий з вами познайомитися, міледі, – чоловік схопив її тремтячу руку і залишив на шкірі поцілунок своїми жорсткими губами. Неприємно. Він випрямився і склав руки за спиною. – Вітаю у родині!

– Це честь для мене, Ваша Величносте, – ще раз вклонилась дівчина.

– А ти, я бачу, досі всюди зі своєю шавкою тягаєшся, брате. Попереджаю, нехай краще не трапляється мені на очі, – суворо сказав Вельмар. Ерцгерцог вказав головою Вінсу на двері, той вклонився і поспішно вийшов. – Ну що ж, пішли вечеряти? Ви певно голодні з дороги.

Тон його досить швидко змінився, напруга зійшла з плеч. Чоловік схоже має досить мінливий настрій.

Вони пройшли до малої їдальні, де на них чекав шикарно накритий стіл. Сівши за нього, король волів дізнатись, як йдуть справи в його братика. Під час цієї буденної бесіди в Ессі все більше виникало питань, щодо поведінки монарха, адже вона йшла в розріз з його політикою. Чоловік уважно слухав Торіана, демонстрував цікавість, турботу, жартував. Здавався приємною, звичайною людиною.

Йому було цікаво, як вони познайомились. А, як почув про те, що дівчина з роду Семілі, то почав нахвалювати її дядька, її батька, поспівчував про втрату. Здавався таким щирим, що вона на мить забула хто перед нею і що можливо саме він влаштував убивство Незара.

Тож, залишилась Ессі з двоякими почуттями. Пара мовчки втомлено дійшла до своїх покоїв. Кімнати були дуже вишуканими, тут навіть рояль стояв у спальні.

– Подобається? – запитав Торіан, коли помітив, як дівчина цікаво розглядає все навколо.

– Угу, – кивнула вона, далі досліджуючи все очима. – Король не поскупився, підготував, схоже, найкращі.

– Це мої старі покої, – Ессі перевела погляд на його усміхнене обличчя. Він підійшов до неї, взявши за руки, – ну як ти?

– Дивно почуваюсь, якщо чесно. Я не очікувала, що твій брат буде такий... – дівчина намагалась підібрати слово.

– Нормальний? – майже точно зрозумів її чоловік. – Так. Але не дай себе обманути. Він гарний актор. Однієї миті він тобі посміхається, а наступної всаджає ножа в спину.

– Зрозуміло, – Ессі кивнула. – А що то було з паном Гелісе?