Читати книгу - "Історія втраченої дитини, Елена Ферранте"

– Чого ти чекаєш від мене?

– Щоб ти переконався, що в нього все добре зі здоров’ям і що йому надано всі передбачені законом гарантії.

– Він співпрацює зі слідством?

– Гадаю, що ні. І, найімовірніше, цього ніколи не буде.

– Краще б йому це зробити.

– Як Надя?

Він збентежено реготнув.

– Надя поводиться розумно, наскільки це можливо в її скрутному становищі, щоб не гнити решту життя у в’язниці.

– Надя – розбещене дівчисько. Пасквале – ні.

Ніно відповів не відразу. Жартівливо натиснув Іммі на кінчик носа, як на кнопку, і піддражнив звуком, схожим на дзвінок. Вони удвох розсміялися, нарешті Ніно промовив:

– Я поцікавлюся справою твого товариша, адже мій обов’язок – гарантувати дотримання прав всім громадянам. Але хочу нагадати тобі, що права є і в родичів тих, кого він убив. Не можна вдавати з себе героя-повстанця, проливати чиюсь кров, а потім кричати: а як же мої права?! Зрозуміло, Іммо?

– Так.

– Так, татку!

– Так, татку.

– А якщо вчителька тебе образить, дзвони відразу мені.

Я заперечила:

– Якщо вчителька її образить, вона сама дасть собі раду.

– Як то колись зробив Пасквале Пелузо?

– Пасквале ніколи не мав того, хто міг би за нього заступитися.

– І це має його виправдати?

– Ні, але якось дивно, що ти привчаєш Імму звертатися до тебе щоразу, коли треба захищати свої права.

– А хіба для захисту свого товариша Пасквале ти не звертаєшся до мене?

Я пішла від нього зла й нещасна, а от для Імми той день виявився найважливішим за всі сім років її життя.

Минали дні. Я вже вирішила про себе, що всі мої зусилля марні, але Ніно дотримав слова й поцікавився долею Пасквале. Від нього я дізналася багато такого, про що адвокати або не знали, або не казали. Надя надала детальну інформацію про участь нашого товариша в деяких гучних політичних злочинах, що сколихнули Кампанью, але про це вже було відомо. Новиною виявилося те, що вона приписувала йому купу інших справ, до яких він не був причетним. До переліку злочинів Пасквале потрапили вбивство Джино і Бруно Соккаво, смерть Марії Солари, а також обох її синів, Марчелло й Мікеле.

– Що за угоду уклала твоя колишня з карабінерами? – запитала я в Ніно під час останньої зустрічі.

– Не знаю.

– Надя бреше.

– Я цього не виключаю. Але одне знаю точно: вона заганяє в біду тих, на кого взагалі не падала підозра. А тому передай Ліні, щоб була обережнішою: Надя завжди її ненавиділа.

25

Минуло багато років, а Ніно ніколи не втрачав нагоди згадати про Лілу, потурбуватися про неї навіть на відстані. Перед ним стояла я, та, що колись кохала його, поруч наша дочка їла шоколадне морозиво. А він ставився до мене як до подруги юності, перед якою можна повихвалятися дивовижною кар’єрою: від ліцейської парти до парламентського крісла. Під час останньої зустрічі найбільшим його компліментом стало те, що він поставив мене на один щабель із собою. Я вже не пам’ятаю, про що ми говорили, але він сказав: «Ми обоє змогли високо піднятися». Та, ще не дослухавши ті слова, я прочитала в його очах, що визнання нашої рівності було лицемірством. Насправді він вважав себе значно кращим за мене, і доказом його зверхності було те, що, попри мої книжечки та популярність, я стояла перед ним у ролі прохачки. У його очах нарівні з доброзичливістю явно читалося: бачиш, що ти втратила, порвавши зі мною?

Я швидко попрощалася й пішла разом із донькою. Мені було ясно, що він би повівся геть інакше, якби на моєму місці була Ліла. Він би щось знічено бурмотів, почувався непевно у своїй пихатості, можливо, навіть по-дурному. Уже коли ми дійшли до гаража, де я залишила автівку – а того разу я приїхала до Рима автівкою, – мені раптом спало на думку, що лише заради неї Ніно колись пожертвував своїми амбіціями. Спершу на Іскії, а потім протягом цілого навчального року він по вуха загруз у стосунках, які не приносили йому нічого, окрім проблем. Справжня аномалія на шляху його кар’єрних звершень. У той час він уже вчився в університеті, мав славу здібного студента. Зустрічався з Надею тільки тому (тепер це очевидно!), що вона була донькою викладачки Ґальяні і він вважав її ключем до вищого суспільного прошарку. Його вибір завжди відповідав його амбіціям. Хіба він одружився з Елеонорою не з користі? А я, коли покинула П’єтро заради нього, хіба не мала славу успішної письменниці, яка співпрацює з відомим видавництвом і може посприяти його кар’єрі? А решта жінок, що допомогли йому на різних етапах життя? Ніно любив жінок, це правда, але насамперед він культивував корисні зв’язки. Навіть з усіма вродженими здібностями і талантами він навряд чи досяг би таких висот без мережі знайомих і друзів, яку він ревно нарощував з юності. А що Ліла? Закінчила п’ять класів початкової школи, рано вискочила заміж за ковбасника, і якби Стефано запідозрив її в невірності, то не замислюючись убив би обох. То чому Ніно поставив під загрозу своє майбутнє?

Я всадовила Імму в машину, дорікнула їй за пляму від морозива на новій сукенці, купленій для зустрічі з батьком. Завела машину, виїхала з Рима. Можливо, Ніно захопився Лілою, бо побачив у ній риси, які, на його думку, мав і сам, а потім збагнув, що якраз у нього їх і не було. Вона мала блискучий розум, але не використовувала його для власного зиску. Сіяла ним на всі боки, наче благородна дама, для якої всі багатства світу – лише ознака вульгарності. Напевно, це й засліпило Ніно: безкорисливий Лілин розум. Вона вирізнялася поміж усіх тим, що за своєю натурою не корилася ніяким вченням, ніякій користі і ніякій меті. Ми всі корилися, і всі ті іспити, провали, успіхи певним чином нас змінювали. Тільки Лілу, здавалося, ніхто і ніщо не могло змінити. Хоч із роками вона стала ще впертішою і нестерпнішою, її розумові здібності лишалися незмінними, а то й зросли. Навіть ті, хто її не любив, все одно поважали й навіть побоювалися. Тому не дивно, що Надя, яка бачила Лілу всього кілька разів, так її ненавиділа й бажала зла. Ліла забрала в неї Ніно. Ліла принизила її революційні переконання. Ліла не мала пощади і завдавала удару першою. Ліла належала до низів, але ні перед ким не схиляла голови. Отже, Ліла була гідним супротивником, зробити їй боляче