Читати книгу - "(не) Ідеальний бос , Аксінія Найт"

– Мені теж… – нарешті наважився зізнатися чоловік. – Розкажи, як у вас із Ніком усі?

– Він допоміг мені. Дуже сильно допоміг... Якби не він, я не знаю, що зі мною було після нашої скандальної розмови. Він не відвернувся від мене, не відмовився, коли дізнався правду. І це найбільша нагорода для мене після того, що довелося пережити в житті. А сьогодні... – Шеріл злегка усунулася від нього і подивилася в очі Алекса. – Сьогодні, коли я побачила його непритомним, на лікарняній каталці, зрозуміла, що насправді кохаю його. По-справжньому… Щиро і всією душею…

– Ось завтра насамперед йому це і скажеш. Він заслуговує знати про твої почуття. Ви обидва заслуговуєте на справжнє щастя.

– Дякую тобі, Алексе! - Вона міцно обняла його за шию і в цей момент відчинилися двері. Ніколь принесла тацю і три чашки з чаєм. Шеріл повернулася і, відсторонившись від чоловіка, одразу підійшла до його дівчини. - І тобі дякую!

Ніка навіть не чекала такого пориву, але обійняла у відповідь. Алекс трохи посміхнувся, відчуваючи всередині радість від того, що все нарешті налагодилося між ними. Його більше не мучили сумніви та переживання з приводу їхніх відносин із Шеріл. Він відчував, що справді зміг зрозуміти і пробачити її.

– Тоді думаю час випити чай, доки він не охолонув, – і запросив обох дівчат сісти біля невеликого столика.

– Вибач, що трохи затрималася... Я сподіваюся ви встигли поговорити, і я не завадила, – зніяковіло заявила Ніколь, обіймаючи коханого чоловіка.

– Так, дякую! Думаю, після чаю ми всі поїдемо відпочивати, а завтра відвеземо Шеріл до лікарні. Мені потрібно також обстежитись. Все ж таки удар припав на голову. І якщо буде можливість, то хотілося б поговорити із Ніком.

– Дякую вам, що допомогли. Напевно, сама б я збожеволіла від очікування, – Шеріл подивилася на пару, посміхаючись картині, що відкрилася. Алекс помітив її погляд і відповів такою ж усмішкою, розуміючи, про що вона подумала. Так, він повністю змінився завдяки Ніколь і жодної краплі про це не шкодував.

– Ходімо, я покажу тобі твою кімнату, – сказала Ніка, підводячись з крісла. І вони вдвох вийшли з кабінету. Алекс залишився один і дістав із шафи пляшку віскі. Чоловік налив собі у склянку напій та підійшов до вікна.

Зробивши перший ковток, він почув, як грюкнули двері і за спиною пролунали тихі кроки, а жіночі руки обійняли його з ніжністю та любов'ю.

– Як ти? – запитала Ніка, цілуючи його між лопаток.

– Голова болить, але загалом могло бути й гірше, – видихнув чоловік.

– Ходімо теж спати?

– Поки не хочу… Посиди зі мною… Віскі будеш?

– Буду. Важкий день видався. Я думала збожеволію, коли ти не брав трубку, – по її щоках почали котитися тонкі доріжки сліз.

– Тшшш… Моя мила… Пробач, що змусив тебе нервувати… Я сам навіть не припускав, що все так обернеться. Я відключив звук на телефоні, коли під'їхав до ресторану Ділана, – Алекс обійняв кохану і міцно притиснув до себе, вони сіли вдвох на диван. – Знаєш… Адже я тоді до останнього чекав, що він одумається, що ми таки втілимо наш проект. Але Діл уперто робив усе по-своєму. Навіть коли його ресторан закрився через величезну нестачу та борги, він не здавався. Діл не хотів миритися зі своєю поразкою і визнавати, що я мав рацію. Йому було легше виростити в собі тонну ненависті, ніж прийти по допомогу до кращого друга.

– А чому спочатку виникла сварка? – тихенько спитала Ніколь.

– Не зійшлися у думках, коли створювали спільний проект. Ділан мав свою думку, яка категорично не збігалася з моєю. Через це і почалися усі проблеми. Я пішов, щоб дати йому час подумати, ухвалити правильне рішення. Але на жаль… Вийшло як вийшло…

– Мда... Начебто з одного боку і по дурості посварилися, ось тільки призвело до якихось хрінових наслідків.

– Це точно. Тепер слід чекати, яке рішення йому винесе суд. Записи з камер начебто ще мають зняти, та й я обіцяв передати папку з усіма документами з внутрішнього розслідування службою безпеки «Lumiere».

– Сподіваюся, він отримає справедливе покарання. Ходімо вже спати. Завтра буде не менш складний день.

– Згоден… – не розтискаючи обіймів, вони вирушили до своєї кімнати і одразу лягли. Цей день дуже сильно вимотав обох і, тільки-но їхні голови торкнулися подушки, вони провалилися в міцний сон.