Читати книгу - "Соляріс. Едем."

— Та ні, — відповів Координатор. — Зараз заходимося перевіряти всі системи Захисника.

Вони хвилину помовчали, дивлячись на заграву, яка кілька разів яскраво спалахнула.

— Хочеш спустити воду? — понуро запитав Інженер.

— Поки в цьому немає нагальної потреби, то ні. Я вже думав про це. Спробуємо відкрити люк. Якщо контрольна покажуть, що механізм замка діє, закриємо його знову і будемо просто чекати. Кришка відійде на якихсь пару міліметрів, у гіршому разі вниз виллється кілька десятків літрів води. Така маленька радіоактивна пляма — не проблема, ми дамо собі з нею ради. Зате знатимемо, що в будь-яку хвилину можемо виїхати в Захиснику назовні й матимемо свободу маневру.

— В найгіршому разі пляма залишиться, але вже від нас, — зауважив Хімік. — Цікаво, що тобі дадуть ці експерименти, якщо атака буде атомна?

— Кераміт витримує до трьохсот метрів від епіцентра.

— А якщо вибух станеться за сто метрів?

— Захисник витримає його й за сто метрів, — відповів Координатор.

— Укопаний у грунт, — уточнив Фізик.

— Ну то й що? Якщо треба буде, то вкопаємо.

— Якщо вибух станеться навіть за чотириста метрів, люк заплавиться від високої температури і назовні нам не вийти! Ми зваримося там, як раки!

— Все це пусті балачки. Поки що бомби не падають. А втім, признаймося нарешті самі собі, хай йому біс: ракету ми не покинемо. Цікаво, з чого ти збудуєш іншу, якщо її знищать?

Після цих Інженерових слів усі замовкли.

— Стривайте, — зметикував раптом Фізик, — адже Захисник не комплектний! Кібернетик вийняв з нього Діоди.

— Тільки з автомата наводки. Але можна цілитись без автомата. А втім, ти й сам це знаєш: якщо стріляти антипротонами, то не біда, якщо й схибиш — наслідок буде той самий…

— Послухайте… я хотів запитати вас про одну річ… — озвався раптом Лікар.

Усі обернулися до нього.

— Про що саме?

— Нічого особливого, я хотів тільки запитати, що робить дуплекс…

Після секунди мовчанки вибухнув гучний регіт.

— Та ти просто молодець! — вигукнув Інженер.

Настрій у всіх відразу ж змінився, немовби небезпека раптом минула.

— Спить, — відповів Координатор. — Принаймні спав перед восьмою, коли я до нього зазирав…

— Він взагалі може майже весь час спати, — сказав Лікар і поцікавився: — А він щось їв?

— У нас він нічого не хоче їсти. Я не знаю, що він їсть. До того, що я йому підсовував, він навіть не доторкнувся.

— Так, у кожного свої клопоти, — зітхнув Інженер. І всміхнувся в темряві.

— Увага! — пролунав із тунелю голос. — Увага! Увага!!!

Усі різко обернулися. З тунелю вилазила велика темна постать, м’яко дзенькнула й зупинилася. За ним з’явився Кібернетик із засвіченим ліхтариком на грудях.

— Наш перший універсальний! — відрекомендував він тріумфальним голосом. — У чому річ?.. — запитав він, по черзі оглядаючи освітлені обличчя товаришів. — Що сталося?

— Поки що нічого, — відповів Хімік. — Але може статися — навіть таке, що важко собі уявити.

— Тобто як?.. У нас же є автомат… — безпорадно промимрив Кібернетик.

— Так? Ну, то скажи йому, що він уже може починати.

— Що?

— Копати могили!!!

Викрикнувши ці слова, Хімік розштовхав усіх і швидко зник у темряві. Координатор хвилину постояв, дивлячись йому вслід, а потім рушив за ним.

— Що з ним сталося? — запитав приголомшений Кібернетик, який нічого не міг зрозуміти.

— Шок, — коротко пояснив Інженер. — Там, у тих долинах на сході, проти нас щось готують. Ми виявили це під час вилазки. Імовірно, на нас нападуть, але невідомо як.

— Нападуть?

Кібернетик усе ще перебував під враженням свого успіху, і те, що говорив Інженер, здавалося, зовсім не доходило до його свідомості. Він розширеними очима дивився на тих, що стояли довкола, потім обернувся до рівнини. На тлі блідо-сріблястої заграви виднілися дві постаті, які повільно поверталися. Кібернетик обернувся — підносячись над людьми, поруч стояв автомат, непорушний, наче висічений із скелі.

— Треба щось робити… — прошепотів він, ніби сам до себе.

— Ми хочемо привести в рух Захисника, — сказав Фізик. — Чи це щось дасть, чи ні, невідомо, в усякому разі, треба братися до роботи. Скажи Координаторові, нехай пришле до нас Хіміка — ми йдемо вниз. Будемо ремонтувати фільтри. Автомат під’єднає кабель. Ходімо, — кивнув він Кібернетикові. — Нема нічого гіршого, як чекати склавши руки.

Вони спустилися до тунелю. Автомат кілька секунд постояв, а тоді раптом повернувся на місці й рушив слідом за ними.

— Дивись, Кібернетик уже налагодив з ним зворотний зв’язок, — не без здивування в голосі сказав Інженер Лікареві. — Це нам зараз дуже до речі, — додав він, — пошлемо Чорного під воду. Коли він зануриться, йому не можна буде подавати команди голосом.

— А як? По радіо? — запитав Лікар неуважно, мовби тільки для того, щоб не припиняти розмови.

Він стежив за темними постатями на тлі заграви — вони знову повернули в бік рівнини. Це схоже було на нічну прогулянку під зорями.

— Мікропередавачем, адже ти знаєш… — почав Інженер, простежив за Лікаревим поглядом і провадив далі тим самим тоном: — Він уже був певен, що нам удасться…

— Так, — кивнув головою Лікар. — Через те так заперечував проти того, щоб надто рано покинути Едем…

— Нічого страшного… — Інженер уже обернувся обличчям до лазу в тунель. — Я його знаю. У нього все пройде, якщо почнеться…

— Так, тоді все пройде, — погодився Лікар, ідучи слідом за ним.

Інженер сповільнив ходу й намагався зазирнути Лікареві у вічі, щоб пересвідчитись, чи той не глузує, але не побачив нічого — в тунелі було надто темно.

Хвилин через п’ятнадцять Координатор і Хімік спустилися в ракету. Перед початком робіт нагору вислали Чорного, який насипав довкола виходу з тунелю двометровий вал, утрамбував його й укріпив, а потім зніс униз залишені на поверхні речі. Крім окопаного випромінювача, там залишився тільки всюдихід. Шкода було гаяти час на його розбирання, а для автомата знайшлася інша робота.

Опівночі всі енергійно взялися до праці. Кібернетик перевірив усе внутрішнє устаткування Захисника, Фізик й Інженер регулювали радіаційнофільтрувальну установку, а Координатор у захисному костюмі стояв над колодязем нижнього ярусу машинного відділення, на дно якого пірнув автомат і працював під двометровою товщею води біля розгалуження кабелів.

Виявилося, що навіть після ремонту пропускна спроможність фільтрів зменшилася внаслідок того, що вийшли з ладу кілька секцій; становище сяк-так вирівнялося після прискорення циркуляції води. Її очищення відбувалося за досить-таки примітивних умов. Хімік вимірював ступінь радіоактивного зараження, беручи що десять хвилин проби для аналізу, бо автоматичний індикатор не працював, а його ремонт забрав би багато часу, якого в них і так було обмаль.

О третій годині над ранок усю воду практично було очищено.