Читати книгу - "Янголи і демони"

112

Ленґдон і Вітторія бігли вузьким тунелем, що мав назву Il Passeto і простягався до Ватикану. Смолоскип, який Ленґдон тримав у руці, освітлював лише кілька ярдів попереду. Тунель був такий вузький, що йти в ньому можна було тільки поодинці. Стеля висіла низько над головою. Повітря було вологе й тхнуло пліснявою. Ленґдон мчав у темряву. Вітторія не відставала.

За межами замку Святого Янгола тунель різко пішов угору і потягнувся під якимсь кам’яним бастіоном, що нагадував римський акведук. Тоді знову вирівнявся і взяв курс на Ватикан.

Ленґдон біг, а в голові у нього, як у калейдоскопі, мигтіли дивні, незрозумілі образи — Колер, Янус, убивця, Рошер... шосте тавро? Ти напевно чув про це шосте тавро, сказав убивця. Воно найбездоганніше з усіх. Ленґдон точно знав, що ніколи нічого такого не чув. Навіть у легендах, якими обросла історія ілюмінатів, ніколи не згадувалось ніяке шосте тавро. Ходили чутки про золоті злитки і діамант ілюмінатів, який буцімто не має жодного дефекту, але про якесь шосте тавро ніде не було жодного слова.

— Колер не може бути Янусом! — заявила Вітторія мимохідь. — Це неможливо!

Слова неможливо Ленґдон віднедавна вирішив уникати.

— Не знаю, — кинув він через плече. — По-перше, Колер не зносить Церкви, по-друге, він має серйозний вплив.

— Ця криза зробила із ЦЕРНу монстра! Макс ніколи в житті не поставив би під загрозу репутацію ЦЕРНу!

З одного боку, Ленґдон розумів, що цього вечора ЦЕРНу добряче перепало, оскільки ілюмінати доклали всіх зусиль, щоб влаштувати публічну виставу. Але водночас він не був упевнений, що ЦЕРН насправді дуже постраждав. До критики з боку Церкви ЦЕРН уже давно звик. Чим більше Ленґдон розмірковував над цим, тим більше схилявся до думки, що ця криза могла, по суті, піти ЦЕРНу на користь. Якщо у цій грі йшлося про рекламу, то джек-пот сьогодні виграла антиматерія. Про неї заговорив увесь світ.

— Знаєш, як висловився підприємець Барнум? — запитам Ленґдон. — «Говоріть про мене що завгодно, тільки правильно вимовляйте моє ім’я!» — Можу закластися, що охочих придбати ліцензію на виробництво антиматерії вже більш ніж достатньо. А після того як опівночі вони побачать її у всій красі...

— Нелогічно, — заперечила Вітторія. — Ніхто не рекламує наукове досягнення, демонструючи його руйнівну силу! Повір мені, для антиматерії вся ця історія — просто смерть!

Смолоскип у руці Ленґдона почав пригасати.

— Тоді, можливо, усе набагато простіше. Можливо, Колер сподівався, що Ватикан мовчатиме про антиматерію, не бажаючи грати на руку ілюмінатам. Адже інформація, що вони заволоділи такою потужною зброєю, тільки підвищила б їхній статус. Колер розраховував, що Ватикан, як завжди, нічого не розголошуватиме, однак камерарій сплутав йому карти.

Вітторія нічого не відповіла. Раптом такий сценарій здався Ленґдонові дуже вірогідним.

— Справді! Колер ніколи б не подумав, що камерарій поведеться саме так. Той порушив традицію Ватикану тримати все в таємниці і розповів про кризу всьому світові. Він був максимально щирий. Подумати тільки, він показав антиматерію по телебаченню! Це був блискучий хід, і Колер ніколи на таке не сподівався. Але, за іронією долі, змова ілюмінатів обернулася проти них самих. Самі того не бажаючи, вони створили нового лідера Церкви в особі камерарія. І тепер Колер прилетів, щоб його вбити!

— Макс — пройдисвіт, — сказала Вітторія. — Але не вбивця. І він ніколи не пішов би на вбивство мого батька.

У Ленґдона в голові зазвучали слова Колера, які могли послу жити відповіддю. Багато хто в ЦЕРНі вважав Ветру небезпечним. Поєднувати науку з релігією — найвище блюзнірство.

— А може, Колер довідався про антиматерію кілька тижнів тому і йому не сподобалось, що ваш проект може зміцнити позиції релігії?

— І через це він убив мого батька? Дурниці! Крім того, Макс Колер нічого не знав про наш проект.

— Можливо, поки тебе не було, твій батько обмовився Колерові і спитав у нього поради. Ти ж сама казала, що батька непокоїла моральна відповідальність за створення речовини з такою руйнівною силою.

— Звертатися з моральними проблемами до Максиміліана Колера? — фиркнула Вітторія. — Не думаю!

Тунель трохи повертав на захід. Чим швидше вони бігли, тим тьмянішим ставало полум’я смолоскипа. Ленґдон уже почав боятися, що той зовсім згасне і вони опиняться в суцільній темряві.

— Крім того, — додала Вітторія, — навіщо Колерові було дзвонити тобі сьогодні вранці і просити про допомогу, якщо він сам ініціатор змови?

Ленґдон про це вже думав.

— Колер перестрахувався. Він подбав, щоб ніхто не зміг звинуватити його в бездіяльності в умовах кризи. Він, мабуть, не сподівався, що ми просунемося аж так далеко.

Думка, що Колер його використав, розлютила Ленґдона. Його участь у всіх цих подіях робила ілюмінатів в очах світу, так би мовити, реальнішими. По телебаченню весь вечір цитували публікації Ленґдона; і хоч як це було смішно, присутність професора з Гарварда надавала усій цій історії серйозного звучання й переконувала скептиків в усьому світі, що братство ілюмінатів — не лише історичний факт, а й потужна сила, на яку слід зважати.

— Той репортер Бі-бі-сі, — сказав Ленґдон, — думає, що ЦЕРН — нова штаб-квартира ілюмінатів.

— Що? — Вітторія аж спіткнулась і мало не впала. — Він так сказав?!

— У прямому ефірі. Він порівняв ЦЕРН із масонською ложею — такою собі невинною організацією, що, сама того не знаючи, прихистила ілюмінатів.

— О Боже. ЦЕРНу кінець.

Ленґдон не був у цьому впевнений. Але так чи інакше, ця гіпотеза вже не здавалась йому аж такою безглуздою. ЦЕРН — справжнісінький рай для науковців. Під його дахом зібралися дослідники з десятків країн світу. І вони мали невичерпне фінансування. А Максиміліан Колер був їхнім директором.

Янус — це Колер.

— Якщо Колер до цього не причетний, — знову заговорив Ленґдон, — то що він тут робить?

— Можливо, намагається зупинити це божевілля. Висловити підтримку. Може, він і справді виявиться самаритянином! Можливо, він якось довідався, хто ще знав про наш проект, і прилетів, щоб поділитися інформацією.

— Убивця сказав, що він з’явився, щоб поставити тавро камерарію.

— Ти розумієш, що ти говориш? Це було б самогубством! Макс нізащо не вийшов би звідти живий.

Ленґдон задумався. Можливо, цього він і прагнув.

Попереду замаячіли металеві двері. У Ленґдона мало не зупинилося серце. Однак, наблизившись, вони з Вітторією побачили, що старовинний замок висить розкритий — двері не замкнено.

Ленґдон полегшено зітхнув, переконавшись, що, як він і здогадувався, цим давнім тунелем користувалися. Зовсім нещодавно. Точніше, навіть сьогодні. Він уже не мав сумнівів, що кардиналів убивця