read-books.club » Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

114
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 105 106 107 ... 120
Перейти на сторінку:
почет складається з шістьох ницих людей, Яструба і тріо вампірів. З муфт під пахвами ницих чоловіків стирчали пістолети… тільки в цьому світі ті муфти, либонь, називаються пахвовими кобурами. У Римі, любонько ти наша, роби все, як римляни. Двоє вампірів несли самостріли, якими користуються в Кальї. Третій мав при собі тріскучий електромеч, схожий на ті, що ними орудують Вовки.

«Ставка: десять проти однієї, — холоднокровно подумала Сюзанна. — Не дуже… проте могло бути й гірше».

— Ти можеш, — почувся голос Мії звідкілясь із глибини.

— Заткнись, — наказала їй Сюзанна. — Досить балачок.

Попереду, на дверях, до яких вони наближалися, вона прочитала:

«ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ, ЛТД.»

Нью-Йорк/Федік

Найвищий рівень безпеки

ВИМОГА ГОЛОСОВОГО ПАРОЛЯ

Їй це здалося знайомим, і Сюзанна миттю згадала звідки. Подібний напис вона бачила під час її короткого візиту до Федіка. Того Федіка, де було ув’язнено реальну Мію — істоту, що придбала собі смертність на умовах, які, либонь, могли ввійти в історію як найневдаліша з оборудок.

Коли вони наблизились до дверей, повз неї, з того боку, де її тримав Яструб, пропхався Сейр. Він нахилився до дверей і пробурмотів щось глибоко гортанне, якесь чужинське слово, якого Сюзанна в житті б не зуміла вимовити.

— Нічого страшного, — прошепотіла Мія. — Я можу його промовити, а якщо треба буде, я навчу тебе іншого, яке ти зумієш проказати. Але зараз… Сюзанно, пробач мені те, що я наробила, мені так шкода. Бажаю тобі успіху.

Прочинилися двері до 16 Експериментальної станції Дуги у Федіку. Сюзанна почула гудіння, відчула запах озону. Ніяка магія не мала стосунку до цих дверей між світами; це був продукт виробництва древніх людей, і то вже зношений. Ті, хто зробив ці двері, втратили віру в магію, розпрощалися з вірою у Вежу. Місце магії зайняла ця деренчлива, нестійка штука. Ця дурнувата смертна штука. А за дверима вона побачила велике, заставлене ліжками приміщення. Сотнями ліжок.

«Це тут вони роблять операції дітям. Тут вони виймають з них оте хтозна-що, якого потребують Руйначі».

Наразі зайняте було лише єдине ліжко. Біля нього стояла жінка з отією гидотною пацючою головою. Мабуть, сиділка. Поряд з нею стояв чоловік — Сюзанні він не здався схожим на вампіра, але цілковитої впевненості вона не мала, оскільки крізь двері видно було неясно, повітря там коливалося, немов над газовою піччю. Чоловік підняв голову і побачив їх.

— Мерщій! — закричав він. — Ворушіться з вантажем! Ми мусимо їх під’єднати і завершити процес, інакше вона помре! Обоє помруть!

Цей лікар — звісно, ніхто, крім лікаря, не міг би собі дозволити таке нахабне роздратування в присутності Річарда П. Сейра — нетерпляче змахнув руками.

— Заносьте її сюди! Ви ж і так спізнилися, чорт вас забирай!

Сейр грубо штовхнув її крізь двері. Вона почула глибоко всередині голови дзижчання і коротке дзеленчання дзвоників тодешу: вона поглянула вниз, але було пізно; позичені Мією ноги вже щезли, Яструб із Бульдогом не встигли її підхопити, і вона розпласталася на підлозі.

Вона сперлася на лікті і подивилася вгору, розуміючи, що вперше за бозна-який час — мабуть, уперше після того, як її було згвалтовано у велемовному кружалі, — опинилася сам на сам із собою. Мія зникла.

Та тут, ніби засвідчуючи свою присутність, її набридлива, щойно зникла гостя скрикнула. Сюди додався власний крик Сюзанни — біль переріс уже всі можливості її мовчанки, — і якусь мить вони суголосно виводили пісню про небезпеку для дитини.

— Господи, — вигукнув хтось із Сюзанниних охоронців, вона не знала, чи то був вампір, чи ниций чоловік. — У мене з вух ніби кров лийнула. Відчуття таке, ніби кров…

— Підніми її, Габере! — гримнув Сейр. — Джей! Берись за неї! Підніміть її з долівки, в ім’я ваших творців!

Бульдог з Яструбом — чи то, якщо хочете, Габер і Джей — підхопили її під пахви і швидко потягли повз порожні ліжка в інший кінець лікарняної палати.

Обернувшись до Сюзанни, Мія спромоглася на слабеньку, виснажену посмішку. Її обличчям стікав піт, волосся прилипло до розпашілої шкіри.

— Доброго здоров’я… хворим, — видушила з себе вона.

— Підсуньте ще одне ліжко! — закричав лікар. — Та швидше, боги вас роздери! Чого ви такі повільні, розтак матір вашу?

Двоє ницих людей, котрі супроводжували Сюзанну від Діксі-Піґ, нахилилися над найближчим ліжком і підсунули його до ліжка Мії, тимчасом як вона висіла між Габером і Джеєм у повітрі. При ліжку вона побачила щось схоже на гібрид фена для волосся й космічного шолома зі старих серіалів про Флеша Гордона.[141] Сюзанні не дуже сподобався його вигляд. Він був схожий на висмоктувач мозку.

Тим часом щуроголова санітарка нахилилася до розчепірених ніг пацієнтки і зазирнула під задерту шпитальну сорочку, в яку вже встигли вирядити Мію. Поплескала пухлою долонею Мію по правому коліні й щось писнула. Майже напевне намагалася її заспокоїти, але Сюзанну аж пересмикнуло.

— Не стійте там, пальці в зад, ви, ідіоти! — крикнув лікар. Опецькуватий чоловік з карими очима, рожевими щічками й зачесаним назад чорним волоссям, серед якого зубці гребня залишили широкі борозни. На ньому, поверх твідового костюма, був одягнений хірургічний халат з білого нейлону. На його малиновій краватці було зображено око. Сюзанна жодною мірою не здивувалася цьому сіґулу.

— Ми чекаємо на вашу команду, — сказав Джей-Яструб. Голос у нього був дивний, нелюдськи монотонний, не менш неприємний за писк щуроголової санітарки, але слова цілком зрозумілі.

— Вам не потрібна моя команда! — гаркнув лікар. Скинувши вгору долоні, як то роблять, дратуючись, французи. — Чи ваші матері ніколи не народжували живих дітей?

— Я… — почав Габер, але лікар напосівся на нього, лікаря просто-таки несло.

— Скільки ми чекали на цю мить, га? Скільки разів ми репетирували цю процедуру? Чому ви залишаєтеся такими, збіса, дурнями, такими ницими ідіотами? Кладіть її на лі…

Сейр метнувся з такою швидкістю, якої Сюзанна навіть від Роланда навряд чи могла б чекати. Ось щойно він стояв поряд з Габером, ницим чоловіком з бульдожою мордою. А наступної миті вже вчепився у лікаря, втопивши свою нижню щелепу тому в плече, він вхопив його за руку і завернув її високо за спину.

Вираз лютого роздратування вмить зник з обличчя лікаря, він якось по-дитячому, жалюгідно, заверещав. Слина покотилася йому з нижньої губи, а матня твідових штанів потемнішала від сечі.

— Пустіть! — вив він. — 3 мене не буде ніякої користі, якщо ви зламаєте мені руку! О, пустіть, мені БОЛЯЧЕ!

— Аби я зламав тобі руку, Скавтере, я затягнув би сюди будь-якого іншого пігульника просто з вулиці, щоб той завершив справу, а

1 ... 105 106 107 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"