Читати книгу - "Чорнильна кров"

Змієголов підвів голову і подивився на Меґі. Дівчинка помітила в його очах сліди страшної ночі, яку йому подарували слова Феноліо. Змієголов підняв масну руку — Свистун замовк і прихилив лютню до стіни.

— Ось вона! — оголосив Рудий Лис, коли Змієголов вишитою хустиною витирав жир із пальців і губ. — Було б добре мати таку зачаровану картинку для всіх, кого ми шукаємо. Тоді б наші шпигуни не помилялися.

Змієголов уважно розглядав фотографію. Меґі спробувала опустити голову, та Рудий Лис силоміць утримав її.

— Дивина! — зізнався Змієголов. — Мої найкращі художники не скопіювали б її так добре. Мортола каже, ти відьма. Це так?

— Так! — відповіла Меґі і подивилась йому просто в очі. Тепер буде видно, чи слова Феноліо справдяться. Якби ж вона дочитала до кінця!..

— Отже, ти зізнаєшся? Хіба ти не знаєш, що я роблю з відьмами та чарівниками? Я їх спалюю.

Змієголов промовляв слова Феноліо. Ті самі, які вона кілька годин тому прочитала у притулку. Меґі знала свою відповідь.

— Останні, хто горів, — сказала вона спокійно, — твої люди. Вогнем у цьому світі керує один чоловік, аж зовсім не ти.

Змієголов розглядав Меґі. Він вичікував, мов гладкий кіт, який ще не знає, як йому бавитися з мишею, аби отримати найбільше задоволення.

— А, ти, певно, кажеш про вогнедува. Думаєш, він прийде і спробує тебе врятувати? Коли так, то я нарешті згодую його вогню, який, як кажуть, йому підкоряється.

— Мене не треба рятувати, — заперечила Меґі. — Я все одно прийшла б до тебе. Навіть коли б ти не послав по мене.

Срібні колони затряслися від сміху. Змієголов перехилився через стіл і дивився на дівчинку з відвертим зацікавленням.

— Та ну! — сказав він. — Щоб благати мене про таткове звільнення? Цей розбійник — твій тато, хіба ні? Принаймні Мортола мене в цьому переконує. Вона каже, що ми спіймали і твою маму.

«Феноліо забув про Мортолу! Не згадав її жодним словом. Не думай про це, Меґі. Будь незворушна, як тоді, коли викликала Тінь. Ну ж бо, вигадуй! Знайди слова і домішай їх до тих, які написав Феноліо».

— Сорока каже правду. — Голос Меґі линув спокійно і лунко, наче її серце не билося, мов загнане звірятко. — Ти спіймав батька після того, як Мортола майже вбила його, ти тримаєш мою маму у в'язниці. Та я тут не для того, щоб благати про милосердя. Я пропоную тобі домовитись.

— Домовитися? — Змієголов схопив дружину за руку. — Що ти можеш запропонувати, чого б я не міг собі взяти?

— Мій батько, — вела вона далі, насилу опанувавши свій голос, — не розбійник. Він палітурник і чарівник. Він єдиний, хто не боїться смерті. Ти ж бачив його рани? Мортола намагалася його вбити — хіба він помер? Ні. Він повернув Козимо Вродливого. Якщо ти відпустиш його і мою маму, тобі більше не доведеться боятися, бо мій батько, — Меґі витримала паузу, — може зробити тебе безсмертним.

У великій залі стало неймовірно тихо.

— Вона бреше! — крикнула Сорока. — Маленька відьма бреше! Не вір жодному її слову. Це все її язик, зачарований язик. Він її єдина зброя. Її батько може померти. Приведіть його сюди, і я вб'ю його на ваших очах, і цього разу все буде як годиться!

Серце Меґі забилося, мов скажене. Що вона наробила?

— Як? — лише запитав Змієголов. — Як твій батько зробить те, що ти обіцяєш?

Змієголов думав про наступну ніч. Він згадав про страх, який на нього чекав: більший, ніж минулої ночі, безжальніший…

Меґі нахилилася над столом. Вона промовляла слова, наче заново їх читала.

— Мій батько зробить для тебе книжку! — сказала вона тихо, щоб ніхто, крім Змієголова, не почув її. — Він зробить її з моєю допомогою, книжка матиме п'ятсот порожніх сторінок. Він одягне її в дерево і шкіру, поставить на неї латунні замки. На першій сторінці ти власноруч напишеш своє ім'я. На знак подяки ти відпустиш мого батька і всіх, кого він скаже. Сховаєш книжку в місці, яке знаєш лише ти: поки існуватиме ця книжка, ти безсмертний. Доки книжка недоторканна, тебе нічого не вб'є: жодна хвороба чи жодна зброя.

Змієголов утупився в Меґі налитими кров'ю очима.

— А якщо її хтось спалить або розірве? Папір, як не крути, не такий надійний, як срібло.

— Мусиш добре її стерегти, — сказала Меґі. Їй здавалося, ніби вона чує власний голос, який знову читає текст Феноліо: «Та одного дівчина не розповіла Змієголову: як книжка зробить його безсмертним, так само легко і вб'є його. На її білих аркушах варто лише написати три слова: серце, кров, смерть».

— Що вона там бурмоче? — Мортола обперлася об стіл кістлявими руками. — Не слухайте її! Вона відьма і брехуха! Вбийте її та її батька, бо вона вб'є вас! Може, той старий, про якого я вам розповідала, написав їй ці слова!

Змієголов повернувся до Мортоли, і на мить Меґі злякалася.

— Замовкни! — крикнув він на Сороку. — Можливо, Каприкорн до тебе й дослухався, але його нема, так само, як і живодайної Тіні. Тебе я терплю лише тому, що ти зробила мені послугу! Більше жодного слова про Чарівновустого і стариганів, які оживлюють літери. Інакше відправлю туди, звідки прийшла: на кухню до прислуги.

Мортола зблідла.

— Я вас попередила! — сказала вона хрипким голосом. — Не забувайте!

І сіла з кам'яним виразом обличчя на стілець. Баста кинув на неї стривожений погляд, та Мортола не звернула на нього уваги: вона вдивлялася в Меґі, переповнена ненавистю.

Змієголов наколов ножем засмажену пташку — ціла гора таких пташок лежали перед ним на срібній таці — і з задоволенням запхав її до рота. Схоже, сварка з Мортолою додала апетиту.

— Ти допомагатимеш батькові працювати? — спитав він і виплюнув кістки в руку слуги, який швидко до нього підійшов. — Отже, він навчив доньку свого. А чи відомо тобі, що в моїх володіннях це заборонено?

Меґі подивилась на нього, не відчуваючи страху. Навіть ці слова вийшли з-під пера Феноліо, кожнісіньке слово, вона знала, що Змієголов скаже далі, бо вона їх теж прочитала…

— Ремісникам, які порушують цей закон, моя мила дитинко, я звелю відрубати праву руку. Та в цьому випадку я зроблю виняток.

— Моя мати, — сказала Меґі, осмілівши, хоча Феноліо про це нічого не писав, — може допомогти. Тоді ми завершимо куди швидше.

— Е, ні! — Змієголов засміявся з такою насолодою, наче розчарування в