Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тієї ночі Томмі проник у контору і встановив записувальний пристрій на телефон Рот. Те саме він проробив у кабінеті Ваймера. Після цього на сцену вийшов Аллен і почав копирсатися в шафах із документацією, сподіваючись натрапити на щось корисне. Його увагу привернула тека зі списком тих, кого в конторі називали «блакитними фішками»[42], — акціонерів житлових комплексів «Чаннінґвей» і «Вільямзбург-сквер». Це був суворо конфіденційний список. Усіма справами від імені акціонерів займалась агенція «Келлі та Леммон». Аллен переписав собі всі прізвища.
З жучками на телефонах і копією списку акціонерів у кишені він був певен: хай там що, з роботи його вже не викинуть.
Гаррі Кодер уперше зустрів Біллі Міллігана, коли той прийшов до його квартири, щоб замінити кілька несправних ролетів на вікнах.
— Вам би й новий водонагрівач не завадив, — сказав господарю Мілліган. — Я міг би його для вас дістати.
— А скільки це буде коштувати? — запитав Кодер.
— Ніскільки. У «Келлі та Леммон» і не помітять, що одного нещасного нагрівача бракує.
Кодер спантеличено глипнув на Міллігана. Як той наважився таке запропонувати, знаючи, що співрозмовник працює в поліції Колумбуса, а в неробочий час підробляє охоронцем у «Ченінґвеї»?
— Треба над цим поміркувати, — мовив Кодер.
— Звертайтесь, як щось надумаєте. Для вас я встановлю нагрівач безкоштовно.
Коли Мілліган пішов, Кодер вирішив, що до хлопця слід пильно придивитись. У «Ченінґвеї» та «Вільямзбург-сквері» віднедавна різко зросла кількість квартирних крадіжок. Усе вказувало на те, що злодій мав службові ключі.
Джону Ваймеру зателефонував майстер, якого взяли на роботу приблизно тоді ж, коли й Біллі. Чоловік сказав, що Ваймер повинен дещо дізнатись про Міллігана, і кадровик запросив майстра до свого кабінету.
— Мені неприємно це казати, — почав технік, — але в того хлопця не все гаразд із головою.
— Про що це ви?
— Він підклав дівчатам із контори жучка.
— Ви маєте на увазі якусь комаху?
— Я маю на увазі пристрій для прослуховування.
— Та годі вам!
— Це правда.
— Ви можете це довести?
Чоловік нервово озирнувся.
— Мілліган сам мені сказав. А потім майже слово в слово переповів мою бесіду з Шерон і Керол. Ми розмовляли про те, що в школах нині майже всі старшокласники вживають наркотики, і нас у конторі тоді було тільки троє. Мілліган також обмовився, що дівчата, коли зостаються в кімнаті самі, ведуть такі брудні розмови, що до них далеко навіть хлопчачим балачкам у роздягальні.
Ваймер задумливо побарабанив пальцями по столу.
— Навіщо Біллі таке робити?
— За його словами, в нього зібралось достатньо бруду на Шерон і Керол, щоби прихопити їх із собою, якщо його звільнять. Мовляв, якщо він ітиме на дно, то потягне туди всіх, включно з «Келлі та Леммон».
— Нісенітниці. Як би йому це вдалося?
— Він сказав, що запропонував безкоштовно зібрати «синю скриньку», щоб у вас був телефон у машині.
— Було таке, та я вирішив відмовитися.
— Так ось, Мілліган сказав мені, що збирається поставити на цей телефон жучок, аби й на вас зібрати компромат.
Коли майстер пішов, Ваймер зателефонував Шерон.
— Думаю, ти мала рацію щодо Міллігана, — мовив він. — Краще позбудьмось його.
Того ж таки дня Шерон викликала Біллі до контори й повідомила, що його звільнено.
— Якщо піду я, то й тобі тут недовго зосталось працювати, — пригрозив юнак.
Того вечора у квартирі Шерон пролунав дзвінок. Вона відчинила двері і вклякла від подиву, побачивши на порозі Міллігана. Він був у синьому костюмі-трійці й скидався на велике цабе.
— Я ненадовго, бо мені ще треба зайти до Джона Ваймера. Я тільки заскочив попередити, що завтра о першій годині дня ти мусиш бути в окружного прокурора. Якщо не з’явишся в офісі прокурора добровільно, за тобою пришлють машину, — відкарбував Мілліган, після чого розвернувся й закрокував геть.
Шерон розуміла, що все це якась маячня, проте їй усе одно стало лячно. Вона й гадки не мала, про що мова. Навіщо окружному прокуророві знадобилось її викликати і який стосунок до цього має Мілліган? Хто він такий і чого йому від неї треба? Шерон була впевнена тільки в одному: цей хлопець — точно не якийсь там пересічний різнороб.
О пів на шосту вечора Томмі прийшов до вже зачиненої контори, відімкнув замок, прослизнув досередини і вийняв із телефонного апарата жучок. Перед тим як піти, хлопець вирішив залишити для Керол записку. Враховуючи ту інформацію, яку Томмі на неї накопав і збирався передати Ваймеру, Керол теж скоро мала зостатися без роботи. На столі, за яким працювали двоє дівчат, був перекидний календар. Томмі перегорнув кілька аркушів і зупинився на сторінці з наступним робочим днем. Під датою (а то був понеділок, 26 вересня 1977 року) він написав друкованими літерами:
НОВИЙ ДЕНЬ!
Радій йому,
поки ще МОЖЕШ!
Потім він перегорнув сторінки назад, на п’ятницю.
Коли Джон Ваймер подався після роботи додому, замкнувши кабінет, Томмі проник туди і зняв жучок із телефону. Виходячи, він напоровся на Террі Тернока, керівника місцевого відділу агенції «Келлі та Леммон».
— Що ви тут забули, Міллігане? — запитав Тернок. — Вас, здається, звільнили.
— Я прийшов до Джона Ваймера. У цій компанії махінації, про які я не мовчатиму. Однак я хочу дати Джону шанс залагодити це самотужки, перш ніж я повідомлю органи правопорядку та інвесторів.
— Що ви хочете цим сказати?
— Ну що ж, як безпосередній начальник Джона ви маєте право першим про все почути.
Джон Ваймер ледве встиг дістатись оселі, мріючи провести вечір у затишку, аж раптом до нього зателефонував Террі Тернок і терміново викликав назад на роботу.
— Коїться якась чортівня. Зі мною тут Мілліган, і я вважаю, що тобі варто примчати сюди й послухати його розповідь.
Коли Ваймер прибув, Тернок пояснив, що Міллігану знадобилося заскочити до своєї квартири, проте за кілька хвилин він повернеться й поговорить із ними.
— Що він вам наговорив? — запитав Ваймер.
— Він висуває певні звинувачення. Та краще нехай він сам усе тобі розповість.
— У мене якесь дивне передчуття щодо цього хлопця, — сказав Ваймер, висуваючи шухляду столу. — Я запишу нашу розмову на плівку.
Він вставив чисту касету в невеличкий магнітофон і не став засувати шухляду до кінця. Коли на порозі з’явився Мілліган, Ваймер приріс до нього поглядом. Досі він бачив Міллігана тільки в робочому одязі. Зараз, у костюмі-трійці та краватці, молодик мав імпозантний вигляд і тримався з владною впевненістю.
Мілліган вмостивсь у кріслі й засунув великі пальці в пройми жилета.
— У вашій компанії провертаються справи, про які вам слід знати.
— Наприклад? — запитав Тернок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича історія Біллі Міллігана», після закриття браузера.