Читати книгу - "Нічний адміністратор"

— Денс, друже, припни-но трохи язика, — сказав Роупер.

Але тієї ночі Коркоран був їхньою долею, від якої їм було не втекти. Він саме розповідав про свого друга, консультанта з інвестицій, Бліцкрига Вілкінса, який на самому початку ірано-іракської війни переконував своїх клієнтів, що вона закінчиться через три тижні.

— Що з ним сталося? — спитав Деніел.

— Боюся, Дене, сидить, склавши руки. Здебільшого ледве зводить кінці з кінцями. Виклянчує гроші у друзів. Словом, геть як я через кілька років. Згадай про мене, Томасе, коли проїжджатимеш повз на своєму «Роллс-ройсі» і побачиш старого Коркі, який підмітатиме вулиці. Кинь нам монетку на пам’ять про старі добрі часи, добре, любчику. Томасе, за твоє здоров’я. Вам довгих років життя, сер. Довгих літ вам усім. Будьмо.

— І за тебе, Коркі, — сказав Джонатан.

Один з Макденбі теж спробував про щось розповісти, але Деніел знову втрутився:

— Як врятувати світ?

— Ну-ну, і як, серденько, — сказав Коркоран. — Дуже кортить дізнатися.

— Вбити всіх людей.

— Денс, заткнись, — сказала Джед. — Ти жахливо поводишся.

— Я просто сказав вбити всіх людей). Це ж жарті Ви що, жартів не розумієте? — Піднявши обидві руки, він розстріляв усіх за столом з уявного кулемета. — Бах- бах-бах- бах-бах! Ось вамі Тепер світ врятовано. Божу ньому нікого нема.

— Томасе, піди прогуляйся з Денсом, — наказав Роупер. — Приведи його, коли він навчиться поводитися за столом.

Але поки Роупер це говорив — не надто переконливо, бо ж це був прощальний вечір і Деніелу все сходило з рук, — повз них пронесли салат з омарами. Коркоран це помітив. І він рвучко схопив за руку чорношкірого офіціанта, який його ніс, і потягнув до себе.

— Ей, ти тої — вигукнув переляканий офіціант і з дурнуватою посмішкою оглянув зал, сподіваючись, що це частина якогось дивного розіграшу.

Власник ресторану вже поспішав до них. Фріскі і Таб-бі, які були на своїй вогневій позиції — сиділи за столиком у кутку — зірвались на ноги, готуючись витягнути зброю. Всі застигли.

Коркоран уже був на ногах і з несподіваною силою накинувся на руку офіціанта так, що бідолаха мало не втратив рівновагу і мало не випустив тацю. Коркоранове обличчя побагровіло, він задер підборіддя і кричав на власника.

— Сер, ви розмовляєте англійською? — на весь ресторан загорланив він. — Бо я говорю англійською. Сер, наша дама замовила салат з омарів. Ви сказали, що омари закінчилися. Сер, ви брехун. І ви образили нашу даму і її партнера, сер. Омари не закінчилися!

— На них зробили замовлення заздалегідь! — запротестував господар з більшою сміливістю, ніж Джонатан від нього очікував. — Спеціальне замовлення. О десятій годині ранку. Якщо вам кров з носа потрібні омари, то і ви замовляйте наперед. А зараз відпустіть його!

Ніхто за столом і не поворухнувся. У цій п’єсі були свої актори. Навіть Роупер, здавалося, на хвилю завагався, чи варто йому втручатися.

— Як вас звати? — спитав Коркоран власника ресторану.

— Енцо Фабріцці.

— Корке, залиш його в спокої, — наказав Роупер. — Не будь занудою. Ти поводишся як останній зануда.

— Корке, припини, — сказала Джед.

— Містере Фабріцці, якщо наша дама хоче якусь страву, чи це омари, чи печінка, чи риба, чи щось зовсім простеньке, як-от стейк чи шматок телятини, ви повинні завжди їй цю страву подати. Бо якщо ви цього не зробите, містере Фабріцці, я куплю цей ресторан. Сер, у мене грошей кури не клюють. А ви, сер, підмітатимете вулицю, а наш містер Томас мчатиме повз вас на своєму «Роллс-ройсі».

Джонатан, який сидів у своєму чудовому костюмі на протилежному кінці стола, звівся на ноги. Його обличчя розпливлося в усмішці готельєра.

— Гадаю, нам уже час іти, правда, шефе? — сказав він надзвичайно люб’язно, підходячи до Роуперового краю стола. — Ми всі трохи втомилися з дороги. Містере Фабріцці, не пригадую, коли мені востаннє доводилося куштувати таку смачну страву. Єдине, що нам зараз потрібно, це рахунок, якщо ваша ласка нам його принести.

Джед встала з-за столу, готова іти. Її погляд був спрямований в нікуди. Роупер накинув їй шалик на плечі. Джонатан відсунув їй крісло і вона вдячно усміхнулася, хоча усмішка її, як завжди, нічого не виражала. Хтось з Макданбі оплатив рахунок. Почувся здавлений крик — це Коркоран накинувся на Фабріцці, і наміри його були серйозними, проте Фріскі і Таббі уже стояли напоготові, щоб його стримати, і дякувати Богу, бо декілька працівників ресторану вже поривалися помститися за свого колегу. Якимось дивом усі вийшли назовні саме тоді, коли під’їхав їхній «Роллс-ройс».

«Я нікуди не поїду, — пристрасно сказала вона, коли тримала Джонатанове обличчя у своїх руках і вдивлялася у його очі одинака. — Мені не вперше вдавати те, чого нема. І я можу це робити стільки, скільки доведеться».

«Він тебе вб’є, — казав їй Джонатан. — Він дізнається. Точно дізнається. Всі говорять про нас за його спиною».

Але, як і Софі, вона, здавалося, вважала себе безсмертною.

20

Тихий осінній дощ накрапає на вулиці Вайтголлу, коли Реке Ґудгью іде на війну. Іде без зайвого шуму. На схилі своєї кар’єри. Зі зрілою певністю у праведному ділі. Без драматизму, без фанфар, без гучних фраз. Просто тихо випускаючи на волю бійця, який затаївся у ньому. Це буде його особиста і водночас альтруїстична війна проти того, що йому неминуче довелося назвати Силами Мороку.

«Війна не на життя, а на смерть, — каже він своїй дружині, — без попереджень. Моя голова або їхня. Вайтголлівська бійка на ножах, лицем до лиця». «Якщо ти впевнений, коханий», — сказала вона. Кожен його рух був ретельно продуманий. Жодного поспіху, жодного молодецтва, жодних хитрощів. Він посилає чіткі сигнали своїм таємним ворогам у відділі чистої розвідки. Нехай вони мене чують, нехай вони мене бачать, каже він. Нехай тремтять. Ґудгью грає відкрито. Більш-менш.

Ґудгью підштовхнула до дій не лише ганебна пропозиція Ніла Марджорема. Тиждень тому, коли він їхав велосипедом на роботу, його мало що не роздавили, як жабу, їдучи своїм улюбленим мальовничим маршрутом — спочатку на захід через Гемпстед-Гез, виключно дозволеними велосипедними доріжками, потім через Сент-Джонс-Вуд і Ріджентс-парк до Вайтголлу — Ґудгью раптом помітив, що його з обох боків