Читати книгу - "Темна матерія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти не божеволієш.
Я обережно беру її за руку й підводжу до пари стільців з прямими спинками в невеличкому закутку для відвідувачів.
— Присядьмо на хвилинку, — пропоную.
— Я не хочу сідати, я хочу, щоб ти...
— Будь ласка, Даніело.
Ми сідаємо.
— Ти мені довіряєш?
— Я не знаю. Це все... лякає мене.
— Я все поясню, тільки спочатку я хочу, щоб ти викликала таксі.
— Моя машина припаркована за два квартали...
— Ми не підемо до твоєї машини.
— Чому?
— Це небезпечно для нас.
— Про що ти говориш?
— Даніело, благаю, довірся мені.
Я чекаю, що вона буде впиратися, натомість вона витягає телефон, відкриває додаток і замовляє таксі.
Потім піднімає на мене погляд і каже:
— Готово. У нас три хвилини.
Я роззираюся по вестибюлю.
Полісмен, який привів мене сюди з відділу реєстрації, вже пішов, і зараз ми тут самі, крім жінки у віконці чергового. Але вона сидить за товстим захисним склом, тож я впевнений, що вона нічого не почує.
Я дивлюсь на Даніелу.
Кажу:
— Те, що я зараз тобі розкажу, звучатиме, як повна маячня. Тобі може здатися, що я з’їхав з глузду, але це не так. Пам’ятаєш ту ніч Раянової вечірки у «Віллидж Теп»? Із приводу отриманої премії?
— Так. Це було більше місяця тому.
— Того вечора я вийшов із дверей нашого дому, і то був останній раз, коли я тебе бачив, аж до сьогодні, коли я вийшов із отих дверей п’ять хвилин тому.
— Джейсоне, після тієї вечірки я бачу тебе щодня.
— Той чоловік не я.
На її обличчя наповзає тінь.
— Про що ти говориш?
— Це — одна з моїх версій.
Вона не відводить погляду від моїх очей, кліпає.
— Це якийсь фокус? Чи ти граєш у якусь гру? Бо...
— Не фокус. І не гра.
Я беру в неї з рук телефон і дивлюсь, котра година.
— 12:18. Зараз у мене консультації в кабінеті.
Я набираю номер прямої лінії коледжу й передаю телефон Даніелі.
Він дзвонить двічі, і ось я чую, як мій голос відповідає:
— Привіт, красуне. А я саме думав про тебе.
У Даніели повільно відкривається рот.
Вона полотніє.
Я вмикаю голосний зв’язок і кажу самими губами:
— Скажи що-небудь.
Вона каже:
— Привіт. Як твій день?
— Чудово. Закінчив ранкову лекцію, а тепер у мене кілька студентів після обідньої перерви. У тебе все добре?
— Гм, так. Я просто... хотіла почути твій голос.
Я хапаю телефон у неї з рук і вимикаю мікрофон. Джейсон каже:
— Я весь час думаю про тебе.
Я дивлюсь на Даніелу й кажу:
— Скажи йому, що ти подумала, раз ми так гарно відпочили минулого Різдва на Флорида-Кіс, то ти б хотіла туди повернутися.
— Ми не були минулого Різдва на Флорида-Кіс.
— Я знаю, а він — ні. Я хочу тобі довести, що він не той, за кого себе видає.
Мій двійник подає голос:
— Даніело, ти там? Я не чую тебе.
Вона вмикає мікрофон.
— Так, я тут. Я чого телефоную...
— Отож не просто, щоб почути приємний тембр мого голосу?
— Мені тут пригадалося, як ми їздили на Флорида-Кіс минулого Різдва, і як там було весело. Я знаю, у нас сутужно з грошима, але, може, ми ще якось туди з’їздимо?
Джейсон і бровою не веде.
— Обов’язково. Все, що схочеш, любове моя.
Даніела дивиться мені просто в очі, коли говорить далі:
— Як ти думаєш, може, наймемо той самий будиночок, що й того разу? Рожевий з білим, просто на пляжі. Він був такий чудовий.
На останньому слові її голос тремтить, і я боюсь, що вона зараз зірветься, але їй вдається втримати себе в руках.
— Так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна матерія», після закриття браузера.