Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Він перестав говорити, залишивши лише шипіння кисню, звук мого власного дихання та шум повітря навколо нас.

— Не можете відвідати вашого..?

— Не можу відвідати свого лікаря. — Я була досить впевнена, що це було не те, що він збирався сказати. — Якщо я засвідчу вас на Т-38, ви дозволите мені використовувати рейси, щоб замаскувати візити до лікаря?

Я зволікала, щоб купити час. — Як саме це буде виглядати? Я маю на увазі… ви не збираєтеся відпускати мене у самостійний політ.

— Ні. Але є одна клініка. Ми приземляємось біля неї. Я заходжу. Я повертаюся. Ми продовжуємо політ.

— Лише Т-38? Ви не пропонуєте мені місце в ракеті?

— Не можу. — Його шолом обернувся так, ніби він хотів озирнутися на мене. — Я можу сказати, але не остаточне слово. Я повинен бути чесним, у програмі взагалі немає жодної жінки. Ще ні.

— Ви знаєте, що я налітала більше годин, ніж ви, правда?

— Так. І я знаю про Мессершміти та цільову практику та про всі інші речі, які ви робили у WASP. Жодна з них не відповідає тому, що робить тестовий пілот, і, звичайно, це не відповідає тому, що робимо ми.

— Ну, ми цього не можемо знати напевне, чи не так? Крім того, наскільки важко буде це зробити, якщо доведеться користуватись ногою?

Він поклав літак у рулон, ніби це щось доводило.

Я засміялася — насміхалася, насправді.

— Вибачте. Почекайте. Я не сміялася над вами. Просто літак прекрасний.

— Це справді так. — Він вирівняв Т-38 і залишив нас майже плаваючими на своїх місцях. — То ви це зробите?

— Ви все ще ненавидите мене?

— Так. — Він знову зітхнув, разом з якимось дивним звуком. Це було так, ніби йому довелося випустити своє его, перш ніж він міг продовжувати розмову. — Але я визнаю, що ви дотримуєтеся свого слова і принципові.

— І ви не переживаєте, що ці принципи змусять мене звітувати про вас?

— Ні.

— Проблема полягає в тому, що ви просите мене ризикувати життям і ставити під загрозу програму.

— Я триматиму себе поза списками екіпажу. Але є різниця між відстрочкою місії та обґрунтуванням.

— А тепер вони хочуть, щоб ти полетів на Місяць. — Те, що спокушало прийняти його пропозицію, був не Т-38. Це був шанс нарешті опинитися в його протеже, навіть якщо він ображався на мене. Не знаю. Можливо, до того, як я опинилася у програмі, я могла би прийняти угоду… але тепер? Тепер я точно знала, наскільки я повинна бути астронавтом. Нічого не говорити про те, що трапилося, якби мене спіймали на змові. — Я нікому не скажу, але… мені дуже шкода. Я не можу допомогти вам приховати це.

Повітря шипіло повз нас у тиші.

— Ну… ти чесна, принаймні. Добре. — Голова Паркера опустилася вперед і потім піднялася. — Я знаю про Мілтаун.

ВІДКРИТІ ДАНІ ПРО УРАГАНИ

Три літаки ООН оснащені для науково-дослідної роботи

ПАРИЖ, 3 листопада 1957 р. — Три літаки Організації Об'єднаних Націй будуть деталізовані для спеціальних досліджень ураганів наступного літа та осені, заявили сьогодні чиновники. Військово-повітряні сили Сполучених Штатів поставлять Організації Об'єднаних Націй два суперфортери В-50 та Б-47 Стратоджет. Вони пролетять Атлантику, Кариби та Мексиканську затоку в рамках постійних зусиль, щоб зрозуміти, як змінилися погодні зміни з часу удару Метеорита в 1952 році.

Як сказати своєму чоловікові, що тебе шантажують? Під час вечері?

— Солоденький, сьогодні зі мною трапилось дещо дивне. Передати тобі салат?

Може, в ліжку, відволікаючи його на секс?

Або просто перебити його під час чищення зубів.

— Паркер намагається шантажувати мене.

Натаніель витягнув нитку з рота і обернувся.

— Що?

— Він знає про Мілтаун і хоче допомоги від мене.

— Що? — Те саме слово. Зовсім в іншому значенні. Його пальці так щільно стиснули нитку, що у місці стискування стали мертво-білими.

Я сковтнула, і м'ятна свіжість змусила мій живіт перетворитися в кислі вузлики. Я зробила повний вдих, який охолодив горло. Вузол тривоги в моїх грудях послав би мене по Мілтаун, але не зараз. Чортів Паркер.

— Ти нікому не можеш сказати. — Ось чому я не говорила йому на роботі. Якби я зробила це, він би зайшов до кабінету Клемонса і висловив вимоги щодо спроби Паркера шантажувати мене.

— Клемонс повинен знати. — Кінчики його пальців, відпустиши нитку, стали фіолетовими.

Поставивши зубну щітку в стаканчик, я зітхнула.

— Присядьмо.

Натаніель опустив погляд і моргнув на нитку. Він розкрутив її, розігнув пальці і опустив у відро для сміття.

— Добре.

До того часу, як ми дійшли до дивана, мої руки тремтіли і піт покривав спину. Я ковтала і дивилася на руки, які лежали у розслабленій і дамській позі на колінах. Мама була б такою гордою за мене.

— Якщо ти скажеш кому-небудь, то Клемонс дізнається про Мілтаун, про мою тривогу та блювоту, і що він тоді подумає? Що я підходжу для польоту у космос? Чи що я підходжу