Читати книгу - "Хранителі Персня"

— Кепська справа! — сказав маг. — Шляху назад ми вже не маємо. Залишається лише знайти вихід — по той бік гір. Судячи із звуків, зовні накидали валунів, а дерева [327] вирвали з коренем і ними заклинили ворота. Шкода — красиві були дерева, росли так довго…

— Я відчував, що: поруч є щось жахливе, з моменту, як ступив ногою у воду, — промовив Фродо. — Але хто це був чи були?

— Не знаю. Та всі ці щупальця прямували до однієї мети. Якась тварюка прокралася, а може, її вигнали з темних підгірних вод. Там, у проваллях землі, мешкають істоти більш давні й бридкі, ніж орки…

Про те, що ця тварюка, хто б вона не була, з усього загону потяглася за Фродо, Гандальф пригадувати не став.

Боромир тихо пробурмотів кілька слів, але кам'яні склепіння посилили звук до хрипкого шепоту, і всі почули:

— Провалля землі! І туди ми прямуємо, хоча я проти… Хто поведе нас тепер у цій мертвій темряві?

— Я поведу, — сказав Гандальф, — і Гімлі мені допоможе. Стежте за моєю патерицею!

Маг високо здійняв патерицю — на її кінці зайнялося слабке світло — і покрокував крутими сходами. Широкі сходи добре збереглися, рівно дві сотні сходинок; вони перейшли у склепистий коридор з рівною підлогою.

— Давайте присядемо тут, на площадці, і поїмо, якщо вже їдальні немає! — запропонував Фродо. Він уже оговтався від перенесеного переляку й тепер відчував страшенний голод.

Пропозицію було схвалено всіма. Присіли на верхніх сходинках, ледь розрізняючи неясні постаті друзів у напівтемряві; після їжі Гандальф дав кожному втретє по ковтку рівевделльського питва.

— Боюсь, мирувару надовго не вистачить, — сказав він, — але Після сьогоднішніх подій без нього не обійтися. А доки дійдемо до виходу — якщо тільки нам дуже пощастить, — то й залишок увесь використаємо. Будьте обачні й з водою теж. У Морійських копальнях багато джерел та колодязів, але їх чіпати не можна. Нам може не випасти нагоди наповнити бурдюки й фляги, доки не спустимося до Маревої Долини.

— Скільки ж триватиме перехід? — запитав Фродо.

— Не можу сказати. Це залежить від багатьох причин. Але якщо правильно підемо, не заблукаємо й не потрапимо до якоїсь пастки, знадобиться три або чотири переходи. Від Західних воріт до Східних — не менше сорока миль по прямій, а шлях може й дуже кружляти. [328]

Відпочивали зовсім недовго, піднялися й вирушили. Усім хотілося подолати Морію якнайшвидше, і загін рухався ще кілька годин, борючись із сильною втомою. Гандальф увесь час ішов попереду. Патериця в його лівій руці ледь освітлювала землю у нього під ногами, а в правій він тримав свого меча, Гламдринга. За магом йшов Гімлі, очі його виблискували в слабкому світлі, коли він роздивлявся по боках. За гномом тримався Фродо; він теж витяг Жало; але леза Жала й Гламдринга не світилися і це хоча б трохи заспокоювало: адже мечі стародавніх ельфійських ковалів холодно світилися, якщо поблизу з'являлися орки. За Фродо йшов Сем, потім Леголас, молодші гобіти й Боромир. У темряві, останнім, ішов Арагорн, зберігаючи похмуре мовчання.

Коридор кілька разів повертав, а потім став знижуватися. Спуск тривав довго, але нарешті підлога знову стала рівною. Стало жарко й задушливо, однак повітря тут не застоювалося — час від часу обличчя Хранителів овівало свіжістю з ледь помітний прорізів у стінах. їх було багато: у слабкому світлі патериці Фродо помічав сходи й арки, тунелі й коридори, що вели догори й донизу, або просто чорні провали по боках. Немислимо було сподіватися запам'ятати все це.

Гімлі мало допомагав Гандальфові, хіба що своєю стійкою мужністю. На відміну від інших він не боявся темряви. Часто Гандальф радився з ним, якщо вагався у виборі повороту, але останнє слово весь час лишалося за магом. Морійські копальні були неймовірно заплутані навіть для Гімлі, сина Глоїна, здавалося б, звичного до підземного життя. А Гандальфові згадки про давню подорож не дуже знадобилися; і все ж таки, як би не петляла в темряві дорога, він знав, куди потрібно вийти, і вмів безпомилково визначити шлях до мети.

— Не бійтеся, — сказав Арагорн. Зупинка тривала довше, ніж зазвичай; Гандальф пошепки радився з Гімлі, а інші чекали на них осторонь. — Не бійтеся! Я неодноразово подорожував з Гандальфом, хоча й не в такій темряві; а в Рівендедлі згадують ще вражаючіші його подвиги, яких і я не бачив. Якщо тут взагалі є дорога, Гандальф її не загубить, Він привів нас сюди, незважаючи на наші побоювання, він же й виведе, як би дорого це не коштувало [329] йому самому. А бачить він навіть у глуху ніч краще, ніж кішки королеви Берутіель!

І дійсно, загону пощастило з проводирем. У мішанині біля воріт вони кинули багато речей. Тепер, не маючи ані палива, ані смолоскипів, без світла, вони невдовзі потрапили б у халепу. Переходи Морії були не просто заплутані — у них траплялися колодязі, провалля; кроки викликали в них глуху луну. У стінах і на підлозі час від часу зяяли тріщини, діри; інколи їх помічали, лише наступивши на них, а найширша виявилася більше семи футів, і Пін не одразу зважився перестрибнути жахливу безодню, звідки доносився дзвін води, наче в глибинах поверталося колесо величезного млина.

— Мотузка! — бурмотів Сем. — Ну ясна річ: що забув, того й бракує!

Чим більше ставало подібних перешкод, тим повільніше пересувався загін. Здавалося, не буде кінця шляху вниз, вниз, вниз, до коренів гір. Вони втомилися безмірно, і все ж таки думки про привал не приносили втіхи. Урятувавшись від озерного чудовиська, попоївши й ковтнувши цілющого мирувару, Фродо спочатку збадьорився; але тепер глибока тривога, майже жах, знову налягла на нього. Хоча в Рівенделлі його вилікували від удару ворожого кинджала, рана не минула безслідно. Відчуття Фродо загострилися, він тепер міг розрізняти речі, раніше невидимі. Сам він помітив зміну лише зараз, виявивши, що бачить у темряві краще за всіх своїх супутників, крім Гандальфа. Та ще й Перстень на ланцюжку лежав у нього на грудях. Час від часу він важчав; Фродо відчував зло попереду і зло позаду, але мовчав і вперто крокував, міцніше стискуючи рукоятку меча.

Супутники його теж мовчали, зрідка обмінюючись поспішним шепотом. Тишу порушував лише шум їхніх власних кроків; глухе стукання чобіт Гімлі, важка хода Боромира, легка — Леголаса, м'яке, ледве чутне крокування гобітів, а далі — повільні, тверді кроки Арагорна. Варто було на якийсь час зупинитися, і