Читати книгу - "Фараон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що ти скажеш, достойний отче, про образи, яких царевич допустився в розмові з нами? — запитав Мефрес. — Невже ми простимо йому блюзнірське насміхання з наших чуд? Адже цей юнак тяжко зневажив мою побожність…
— Сам себе принижує той, хто розмовляє з п’яним, — відповів Сем. — Зрештою ви, достойні отці, не мали, права розмовляти про найважливіші державні справи з нетверезим царевичем. Ви навіть зробили помилку, найменувавши п’яного чоловіка вождем армії. Вождь завжди мусить бути тверезий.
— Я скоряюсь вашій мудрості, — сказав Мефрес, — але стою на тому, щоб подати скаргу на царевича до найвищої ради.
— А я виступаю проти скарги, — енергійно відповів Сем. — Рада мусить дізнатись про всі вчинки намісника, але не із скарги, а із звичайного звіту.
— І я проти скарги, — озвався Ментезуфіс.
Верховний жрець Мефрес, бачачи, що проти нього два голоси, змушений був поступитись. Але образу він запам’ятав і злобу затаїв у серці. Це був мудрий і побожний, але мстивий старий. Він охочіше простив би, якби йому одрубали руку, ніж те, що образили його жрецький сан.
Розділ сорок перший
За порадою астрологів, головний штаб мав вирушити з ПіБаста сьомого дня місяця гатор. Цей день був «добрий, добрий, добрий». У цей день боги на небі, а люди на землі раділи з перемоги Ра над ворогами. Хто приходив на світ у цей день, мав померти в глибокій старості і в великій шані. Цей день був сприятливий для вагітних жінок і торговців тканинами, а недобрий для жаб і мишей.
З того дня, як його найменували головним воєначальником, Рамзес із запалом взявся до діяльності. Він сам зустрічав кожен новоприбулий полк, оглядав його озброєння, одяг, обози. Сам вітав новобранців і закликав їх ретельно вчитися військового мистецтва на погибель ворогам і на славу фараонові. Сам проводив кожну військову раду, був присутній на допиті кожного шпигуна і, в міру надходження повідомлень, власною рукою відзначав на карті рух єгипетського війська й розташування сил ворога.
Він так швидко переїздив з місця на місце, що, хоч його чекали скрізь, він з’являвся так несподівано, мов яструб. Зранку він був на південь від Пі-Баста і перевіряв там воєнні припаси, а через годину опинився на північ від міста й виявив, що в одному з полків не вистачає ста п’ятдесяти воїнів. Надвечір він догнав передову охорону, був присутній при переправі через рукав Нілу і оглянув двісті бойових колісниць.
Святий Ментезуфіс, що, як уповноважений Гергора, добре знався на військовій справі, не міг надивуватися цьому.
— Ви знаєте, достойні отці, — сказав він Сему й Мефресу, — що я не люблю наступника трону, відколи розкрив його злобу й двоєдушність. Але нехай Осіріc буде мені свідком, що цей юнак — природжений полководець. Скажу вам нечувану річ: ми зосередимо війська на кордоні на три або й чотири дні раніше, ніж можна було сподіватись. Лівійці вже програли війну, хоч вони ще не чули свисту наших стріл…
— Тим небезпечніший для нас такий фараон… — перебив Мефрес з упертістю старої людини.
Надвечір шостого дня місяця гатор царевич Рамзес викупався і повідомив штаб, що вони вирушають завтра за дві години до сходу сонця.
— А зараз я хочу виспатись, — закінчив він.
Та легше було хотіти, аніж заснути. По всьому місту вешталися воїни, а біля палацу наступника трону розташувався цілий полк; воїни їли, пили й співали, не думаючи про відпочинок.
Царевич пішов до найдальшого покою, але й тут не дали йому лягти. Щохвилини влітав ад’ютант, рапортуючи про якусь дрібничку або вимагаючи наказу в справах, які міг розв’язати на місці начальник полку. Приводили вивідувачів, які не приносили ніяких нових відомостей, з’являлися знатні люди з невеличким почтом, пропонуючи свої послуги як добровольці. Добивалися до нього й фінікійські купці, що хотіли взяти на себе постачання війська, та підрядчики, що скаржились на побори воєначальників.
Не бракувало навіть ворожбитів і астрологів, які в останню хвилину перед походом хотіли скласти царевичеві гороскоп, а також чорнокнижників, що пропонували купити в них надійні амулети проти ворожої зброї.
Всі ці люди просто вривалися в покої царевича: кожен з них гадав, що в його руках доля війни і що в таких обставинах відкидається будь-який етикет.
Наступник трону терпляче задовольняв усіх. Але коли за астрологом вбігла до покою одна з царевичевих жінок, нарікаючи, що Рамзес, певно, її не любить, якщо з нею не попрощався, і коли через чверть години після цього під вікном почувся плач другої коханки, наступник трону вже не міг витримати.
Він покликав Тутмоса й сказав:
— Сиди в цій кімнаті і, якщо маєш охоту, потішай жінок мого дому! А я заховаюся десь у садку, бо інакше не засну й завтра буду як мокра курка.
— Де ж тебе шукати, якщо буде треба? — спитав Тутмос.
— О-хо-хо! — розсміявся царевич. — Ніде не шукайте. Я сам знайдуся, коли заграють побудку.
Сказавши це, царевич накинув на себе довгий плащ з капюшоном і непомітно вибрався в сад.
Але і в саду сновигали воїни, кухарі та інші слуги наступника трону. В усьому палаці стояв гармидер, як звичайно буває перед походом на війну. Побачивши це, Рамзес звернув у найгустіший куточок парку, знайшов якусь зарослу виноградом альтанку і, вдоволений, кинувся на лаву.
— Тут уже не знайдуть мене ні жерці, ні жінки, — буркнув він і за хвилину заснув як убитий.
Уже кілька днів фінікіянка Кама, відчувала, що вона хвора. До роздратування долучилась загальна недуга з якимсь дивним болем у суглобах. При цьому в неї свербіло обличчя, особливо лоб над бровами.
Ця незначна недуга здалась їй такою загрозливою, що вона перестала навіть боятися, що її вб’ють, і цілими днями сиділа перед дзеркалом, дозволивши слугам робити, що їм заманеться, аби тільки не турбували її. Вона вже не думала ні про Рамзеса, ні про ненависну Сару; вся її увага була прикута до невеличких плям на чолі, яких незвичне око не могло навіть помітити.
— Пляма… Так, є плями… —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фараон», після закриття браузера.