read-books.club » Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 104 105 106 ... 182
Перейти на сторінку:
слова не чули від нього про сестру, викликала неабияку сенсацію. Одного дня до Ульріха знову завітав ґенерал Штум фон Бордвер — з ординарцем, своєю текою і з хлібиною. Він недовірливо принюхався до повітря. Запах у ньому стояв невимовний. Нарешті фон Штум уздрів на спинці стільця жіночу панчоху й осудливо сказав:

 — Ох, ці вже мені молодики!

 — Моя сестра, — пояснив Ульріх.

 — Ой, та облиш! Ніякої сестри в тебе немає! — заперечив ґенерал. — У нас голова лускає від таких важливих турбот, а ти ховаєшся тут з якоюсь дівкою!

Цієї миті до кімнати ввійшла Аґата, й фон Штум розгубився. Побачивши, що ці двоє по-сімейному схожі й що Аґата тримається досить невимушено, ґенерал відчув: Ульріх сказав таки правду. І все ж він не міг позбутися підозри, що перед ним Ульріхова коханка, хоча, звісно, й чомусь облудно на нього схожа.

 — Не знаю, що зі мною тоді коїлося, ласкава пані, — розповідав він згодом Діотимі, — але тієї хвилини я здивувався б не більше, якби він сам раптом постав переді мною знову випускником кадетського корпусу!

Бо коли Штум уздрів Аґату, він, позаяк вона надзвичайно йому сподобалася, застиг у тому заціпенінні, в якому звик вбачати ознаки глибокого замилування. Його ніжна опасистість і чутлива натура схилялися до того, щоб якомога скоріше вшитися, по суті, втекти від цієї каверзної ситуації, й Ульріх, попри всі свої спроби його затримати, мало що довідався про ті важливі турботи, які привели до нього освіченого ґенерала.

 — Ні! — картав той сам себе. — Немає нічого аж такого важливого, щоб через це перебивати вам так, як оце перебиваю я!

 — Але ж ти нам зовсім не перебиваєш! — запевнив його, усміхнувшись, Ульріх. — Що ти можеш нам перебити?!

 — Ну звісно, нічого! — погодився Штум, уже й геть збитий з пантелику. — У певному сенсі, звісно, нічого. Але як-не-як! Знаєш, краще я зайду якось іншим разом!

 — То бодай скажи ж, поки не втік, чому ти приходив! — зажадав Ульріх.

 — Та нічого такого! Анічогісінько! Дрібниця! — кинув Штум, якому нетерпеливилось ушитися. — Схоже, «велика подія» вже назріває!

 — Коня! Коня! На судно — і до Франції! — невідь чому загукав весело збуджений Ульріх.

Аґата звела на нього здивований погляд.

 — Даруйте, ласкава пані, — звернуся до неї ґенерал, — ви ж бо, либонь, не знаєте, про що йдеться.

 — Паралельна акція знайшла ідею, яка стане її вінцем! — завершив Ульріх.

 — Ні, я цього не казав, — заперечив ґенерал. — Я хотів лише сказати, що подія, на яку всі чекали, нарешті починає вимальовуватись!

 — Он воно що! — сказав Ульріх. — Але ж вона вимальовується ще від самого початку.

 — Ні, — поважно мовив ґенерал. — Річ не лише в цьому. Нині в повітрі зависла цілком очевидна порожнеча: ніхто не знає, як бути. На днях у твоєї кузини відбудеться вирішальна зустріч. Пані Набридер…

 — Хто це така? — перебив його Ульріх, почувши це нове ім’я.

 — Ти геть відбився від справ! — скрушно дорікнув йому ґенерал і, щоб відразу виправити становище, звернувся до Аґати:

 — Пані Набридер — це жінка, яка протегує поетові Фоєрмаулю. Чи ти не знаєш і його? — спитав він, повертаючи своє кругле тіло знову назад, коли не почув підтвердження від Ульріха.

 — Чого ж. Лірик.

 — Надісь, віршики, — кинув ґенерал, недовірливо уникаючи незвичного слова.

 — І навіть непогані. Й усілякі театральні п’єси.

 — Про це я не знаю. Та й записів своїх не прихопив. Але це той, що каже: «Людина добра». Одне слово, пані Набридер протегує, надісь, тезі, що людина добра, а це теза, кажуть, європейська, і тепер на Фоєрмауля буцімто чекає велике майбутнє. Але в неї вже був чоловік, знаменитий на цілий світ лікар, і тепер вона, либонь, хоче зробити знаменитим і цього Фоєрмауля. У всякому разі є небезпека, що твоя кузина втратить керівну роль, і її перехопить пані Набридер зі своїм салоном, де також уже крутяться всі знаменитості.

Ґенерал утер із чола піт; однак Ульріхові така перспектива видалася зовсім непоганою.

 — Ну, знаєш! — осудливо відповів Штум. — Як ти можеш так казати, адже ти теж поважаєш свою кузину! Чи не здається й ласкавій пані, що з його боку це — нечувана зрада й невдячність щодо жінки, яка всіх надихає?! — звернувся він до Аґати.

 — Я своєї кузини зовсім не знаю, — зізналася йому Аґата.

 — О! — мовив Штум і додав слова, в яких лицарські наміри змішалися в темній поступці Аґаті з мимовільним не лицарством: — Щоправда, останнім часом вона трохи подалася!

На це ні Ульріх, ні Аґата нічого не відповіли, й ґенерал відчув, що свої слова він має пояснити.

 — І ти ж бо знаєш чому! — значуще сказав він Ульріхові. Ґенерал не схвалював захоплення Діотими сексологією, яке відвертало її розум від паралельної акції, і був стурбований тим, що її взаємини з Арнгаймом не поліпшувались; але він не знав, скільки можна дозволяти собі, розповідаючи про такі речі при Аґаті, вираз обличчя якої робився чимдалі холоднішим. Проте Ульріх спокійно відповів:

 — А ти зі своєю нафтою так і тупцюватимеш, мабуть, на місці, якщо наша Діотима вже не матиме на Арнгайма колишнього впливу?

Штум зробив благально-жалісну міну, немовби закликаючи Ульріха утриматися від недоречного при жінці жарту, й водночас застережливо поглянув йому просто в очі. Знайшов він у собі й силу по-юнацькому хутко підняти з крісла своє незграбне тіло й поправив на собі мундира. У нього ще не розвіялася недовіра до Аґатиної появи в цьому домі, й він побоявся виказувати при ній секрети військового міністерства. Уже в передпокої, куди його провів Ульріх, ґенерал учепився в його лікоть, хрипко прошепотів, усміхаючись: «Заради Бога, тільки не вибовкай державної таємниці!» — й суворо заборонив йому згадувати про нафтові родовища при будь-якій третій особі, навіть якщо це буде рідна сестра.

 — Гаразд, гаразд, — заспокоїв його Ульріх. — Але ж це — моя сестра-близнючка.

 — І при близнючці не можна! — врочисто запевнив приятеля ґенерал, в якого «сестра» викликала таку вже недовіру, що її не могла розвіяти навіть «сестра-близнючка». — Пообіцяй мені!

 — Це не поможе, — не вгамовувався Ульріх, — навіть якщо я тобі й пообіцяю. Ми ж бо близнюки сіамські, розумієш?

Нарешті Штум

1 ... 104 105 106 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"