read-books.club » Сучасна проза » Червоне і чорне 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоне і чорне"

428
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Червоне і чорне" автора Стендаль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 104 105 106 ... 159
Перейти на сторінку:
якихось рахунків. До того ж пан де Ла-Моль і граф Норбер — єдині особи, що сюди заходять, але їх майже цілий день не буває дома, і можна легко простежити момент, коли вони повертаються додому. А прекрасна Матильда, гідна бути дружиною най благороднішого можновладного князя, хоче, щоб я зробив таку жахливу необачність!

Ясно, мене хочуть погубити або принаймні зробити з мене посміховисько. Спочатку хотіли зробити це з допомогою моїх листів, але вони написані обережно. Тепер противник добивається від мене такого вчинку, що видав би мене з головою. Ці панове вважають мене за надто вже дурного чи за якогось фертика. Чорт забери! Щоб ясної місячної ночі лізти на другий поверх, на висоту в двадцять п'ять футів! Мене ж побачать навіть із сусідніх будинків. Гарний я буду на драбині» Жюльєн пішов у свою кімнату й почав, насвистуючи, «укладати свою дорожню валізу. Він вирішив їхати, нічого не відповівши Матильді.

Однак це мудре рішення не принесло спокою йому.

«А що, як Матильда щира! — сказав він раптом, замкнувши валізу. — Тоді я видайся їй жалюгідним боягузом. Я — людина безрідна, мені треба мати великі достоїнства, незаперечні, не такі, що тільки поблажливо приписуються мені, а доведені вчинками, що промовляють за себе.

Він продовжував обмірковувати становище. Минуло ще чверть години. «Чого там довго думати? — сказав він нарешті сам до себе. — Я буду боягузом в її очах. Я не тільки втрачу найкращу жінку з вищого товариства, — адже так називали її всі на балі в герцога де Ретца, — а й надзвичайну насолоду бачити, як мені приносять в жертву маркіза де Круазнуа, сина герцога й майбутнього герцога, чарівного юнака, що має всі переваги, яких мені бракує: дотепність, знатність, багатство…

Я докорятиму собі все життя, не за неї, — красунь можна знайти скільки завгодно…

Та честь у нас одна-єдина![35]

— як каже старий дон Дієго, — а я тут, ясна річ, відступаю перед першою небезпекою, яка мені загрожує, бо дуель з паном де Бовуазі — це був просто жарт, Тепер справа інша. Мене може пристрелити перший-ліпший слуга, та це ще не найгірша небезпека; мене можуть знеславити.

«Красунь багато е, та честь у нас одна-єдина», Так, справа стає серйозною, хлопче, — додав він весело, з гасконським акцентом. — Йдеться про твою честь. Для бідолахи, кинутого долею так низько, як я, ніколи вже не повториться така нагода. Може, й будуть удачі, але вже не такі!..»

Він довго міркував, походжаючи швидко туди й сюди і час від часу раптом спиняючись. В його кімнаті стояв чудовий бюст кардинала Ришельє, що мимоволі притягав його зір. Йому здавалось, що Ришельє суворо дивиться на нього, немов дорікаючи йому за відсутність відваги, властивої натурі справжнього француза. «Невже б я вагався у твої часи, великий кардинале!» — подумав він.

«Припустімо найгірше, — сказав собі нарешті Жюльєн, — хай це пастка, але тоді вона дуже гидка й може скомпрометувати молоду дівчину. Вони знають, що я не з тих, хто мовчатиме. Отже, треба буде мене вбити. Це було добре в 1574 році за часів Боніфація де Ла-Моля, але теперішні де Ла-Моф на це не наважаться. Люди змінилися. Мадемуазель де Ла-Моль усі так заздрять! В чотирьох сотнях салонів завтра ж роздзвонять про її ганьбу, з якою насолодою.

Слуги вже й зараз базікають про те, що я користуюсь її особливою увагою, я це знаю, я чув, як вони чешуть язики…

3 другого боку — її листи!.. Вони, мабуть, думають, що я ношу їх при собі. Мене схоплять в її кімнаті і відберуть їх. Я матиму справу з двома, трьома, чотирма чоловіками, хіба я знаю? А втім, де вони візьмуть таких людей? Хіба в Парижі знайдеш слуг, на яких можна покластись? Вони бояться суду… Але, чорт забери, може, це будуть вони самі — де Кейлюс, де Круазнуа, д Люз — власними персонами. Яка спокуса для них — помилуватися цим видовищем, коли я буду стояти перед ними, як дурень. Стережіться тоді Абеляра, пане секретар!

Е, ні, до біса, панове! І ви матимете знаки моїх ударів, я битиму в обличчя, як солдати Цезаря при Форсалі… А листи я можу сховати в надійному місці!»

Жюльєн переписав два останні листи, сховав копії в одному з томів розкішного видання Вольтера з бібліотеки і сам відніс оригінали на пошту. Повернувшись, він з подивом і жахом сказав сам собі «Що я роблю, це ж якесь божевілля!» За останню чверть години він ні разу, де подумав про те, що має відбутися цієї ночі.

«Але якщо я відмовлюся, я сам себе зневажатиму потім. Все життя мене терзатимуть сумніви, сумнів для мене — найстрашніша мука. Хіба я не зазнав. таких мук через коханця Аманди? Я, мабуть, скоріше простив би собі справжній злочин; раз признавшись у ньому, я далі вже не думав би про це.

Як, невже я» кому поталанило стати щасливим суперником маркіза, що носить одне з найславніших імен Франції, сам з легким серцем визнаю себе нижчим за нього Та це ж просто боягузтво — не піти. Це все вирішує»— вигукнув Жульєн, схоплюючись, — до того ж вона така красуня!

Якщо це не змова, то на яке безрозсудство вона наважується заради мене! Якщо ж це містифікація — к чорту! Панове, від мене залежить зробити цей жарт серйозним, і так я й зроблю!

А що, як вони зв'яжуть мені руки в ту мить, коли я з’явлюсь у кімнаті? Може, вони приладнали там якийсь хитрий пристрій?»

— Це як на дуелі, — сказав він, раптом розсміявшись, — кожен удар можна парирувати, — каже мій учитель фехтування, — але Господь бог, бажаючи покласти край поєдинкові, робить так, що хтось із двох противників не встигає парирувати удар. Зрештою, ось чим ми їм відповімо! — Він витяг свої пістолети з кишені і, хоч вони були недавно заряджені, перезарядив їх.

Залишилось чекати ще кілька годин; щоб зайнятись чим-небудь, Жюльєн сів писати листа Фуке:

«Любий друже, вкладений в оцей конверт лист розпечатай лише тоді, коли дізнаєшся, що зі мною сталося щось незвичайне. Тоді повитирай власні імена в рукопису, доданому до цього, замов вісім копій з нього і пошли їх у газети в Марсель, Бордо, Ліон, Брюссель тощо. Через десять днів дай надрукувати рукопис, пошли перший примірник панові маркізу де Ла-Молю, а через два тижні розкидай вночі решту примірників по вулицях Вер'єра».

У цьому невеличкому виправдувальному документі в формі розповіді, що

1 ... 104 105 106 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне і чорне», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоне і чорне"