Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Колись би все я сам зробив,

Тепер потрібна підпомога.

Щодня нам лиха прибува:

Старі звичаї і права —

Все повертається в насмішку.

Раніш, було, почую смертний хрип

І жду душі; ледь вилинула — хіп!

Запазурю її, як кішка мишку.

Тепер вона вп'ялась в ту гниль і цвіль,

У труп гидкий — лишитись там воліє,

Аж супротивнії стихії

Не витурять її відтіль.

Мордуюсь я щоднини й щогодини:

Коли, де й як дізнає хто кончини,

І навіть чи й дізнає взагалі?

В старої смерті сили замалі…

Поглянеш — так мов задубіло тіло,

Аж ні — ізнов ворушиться остило.

(Заклинає, фантастично розкрилюючи руки).

Агов, скоріш! Наддайте ходу в ноги,

Панове прямороги й кривороги,

Представники всіх дідькових порідь!

Мерщій сюди пекельну пащу пріть.

Щоправда, пащ у пекла єсть багато —

Глитає кожна певний стан і чин,

Та відтепер ми будем вимагати

Унесення в той лад на краще змін.

Лівобіч розверзається страшенна пекельна паща.

Із челюстів між вищирені ікла

Б'є полум'я у вихрі палахтінь,

Та і в диму кипучому не зникла

Од Міста Мук одвічних грізна тінь.

Вихоплюється звідти шум огненний;

І виплеснувся б грішник залюбки,

Та знов його вертає зуб гієни

У чорторий пломінної ріки.

Що ж робиться в куточках окремішних,

Там тьма тортур од одного вогню!

Лякайте муками пекельницькими грішних —

Вони ж те мають за брехню й бридню!

(До чортів-товстунів із короткими прямими рогами).

Гей, пузані, лайдаки здоровецькі,

З шияками товстенними опецьки,

Що в адській сірці ласо пасетесь!

Глядіть, чи не заблима фосфор десь:

То — душенька, Псіхея[260] б то крилата;

Підборкайте, то й стане як черва та;

Тоді на ній поставлю я печать,

Щоб тим певніш в огнистий вир помчать.

Пильнуйте спідньої частини —

Ось вам завдання гуртове;

Хто знає, де вона живе?

Можливо, навіть нижче спини…

А може, буде і в пупку —

Ловіть її, хлоп'ята, на трапку.

(До худющих чортів із довгими закарлюченими рогами).

А вам, довготелесі, накажу

Охоронять повітряну межу:

Держіть напоготові руки й кігті,

Не дайте їй хтозна-куди забігти, —

Вона ж от-от вже вилине з нори,

Бо геній завше рветься догори.

Сяєво згори правобіч.

Н е б е с н е   в о ї н с т в о

Неба обранці,

Раю посланці,

Линьмо туди!

Гріх викупляймо,

Прах оживляймо,

Всіх просвітляймо,

Возвеселяймо,

Благословляймо

В наші сліди!

М е ф і с т о ф е л ь

Згори до нас злітає світло кляте,

Я чую лемент, крикняву гидку…

То ж осоружні дівчури-писклята,

Що святобожним блазням до смаку.

Коли в зловісну прокляту годину

Ми пагубу кували на людину,

То наше найлютіше зло

Ханжам до любості було.

Їм тільки рвать — не низом, так горою!

Не раз від них ми вже терпіли крах;

Однакова у них із нами зброя,

Це ті ж чорти, лиш в каптурах.

Програти тут нам буде вічний сором;

Згуртуймося дружніше — й ми поборем!

Х о р   а н г е л і в

(сиплючи троянди)

Рози квітучії,

Роси пахучії,

Сяйно-живущії,

Тайно-зцілющії,

Вкрийте листочками

І пелюсточками

Вколо весь край!

Червоно й зелено

Пестися, май!

Вмерлому велено

Знестися в рай!

М е ф і с т о ф е л ь

(до бісів)

Чом нітитесь? Де ж ваш пекельний гарт?

Хай сиплеться квіття несамовите, —

Держись, бісівський авангард!

Чи ж можуть ті благенькі квіти

Чортів гарячих засніжити?

Дихніть — і все зів'ялите за жарт.

Гей, дмухачі, дмухніть! — Ну, буде, буде!

У тім чаду уже весь рій побляк…

По щирості ви дули, на всі груди —

Занадто вже! Не треба ж так!

Не знаєте ніколи міри й краю!

Все в'яне, сохне, корчиться, палає

І нас отруйним обдає огнем…

Тримаймося! Хоч що там, не здригнем!

Чорти тремтять! Завзяття підупало!

Їх пройняло незвично млосним палом.

Х о р   а н г е л і в

Цвітіння благісне,

Горіння радісне,

Живить усе воно,

Всюди несе воно

Ласку й любов.

Праведний, вірний

Світ невечірній

В висі ефірній

Тихо зійшов.

М е ф і с т о ф е л ь

Ганьба поганцям боягузним!

Гориніж стали всі чорти,

Біси ж пішли в переверти

І в пекло гепаються гузном…

Ну що ж, нехай вам огняна купіль,

А я не рушуся звідціль!

(Розмаюючи летючі троянди).

Гей, вогнику, не вийсь перед лицем,

Бо як схоплю, то сядеш холодцем!