Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Добре. Із цим я тобі повірю.

Він прибрав решту аркушів, але помітив, як на них подивився Сорок Третій. Іцуко кивнув і віддав йому два порожні аркуши.

- Хто зображений на цих?

- Батько. - сказав хлопець, киваючи на один із малюнків із драйтлом із обрубком замість руки.

- Руку ти вкрав для нього? - спитав дикий.

- Я її не крав.

Розмова про це спантеличила Сорок Третього. Він опустив голову. Тяжкі думки почали його долати.

- Гаразд. Ще поговоримо. Нам тут доведеться перебути два дні. Поки не підведуть матеріал. За будинком є кухонька. Ну, місце для багаття. Треба було б приготувати їжі. І попити чогось гарячого. Ходімо по воду. Припаси тут у підвалі.

З двома відрами, взятими у підвалі, драйтли вирушили по воду. Іти до неї довелося більше кілометра нерівною місцевістю. Невелике джерело знаходилося між камінням. Воду набрати не важко. Важко її нести назад. Хоч відро і не було важким, але таку відстань нести його доволі важко.

Два дні пролетіли швидко. Сорок Третьому сподобався цей будинок. Зовсім не та в'язниця, де він пробув стільки часу напередодні.

- А чому мене так довго протримали у тому будинку? - запитав він у дикого.

- Старійшини хотіли розібратися, що до чого. Після смерті одного дуже впливового та могутнього драйтлу все розхиталося. Треба було подивитися, куди це приведе. Чекали. - відповів Іцуко.

- І куди привело?

- Шукачі імперії шастають країною. Схоже, вони тут з'явилися ще до його смерті. Ти якимось чином із нею пов'язаний. Тому старійшини побоювалися. Тебе тримали, щоб або видати їм, або вбити та сховати тіло. Дивлячись, як розвивалася б ситуація. - спокійно пояснював Іцуко.

Сорок Третій почухав потилицю. А він сподівався знайти тут притулок. Вважав, що тут найбезпечніше місце. Хто ризикне піти у володіння диких? Шукачі могли. Мабуть.

- Сьогодні ми йдемо. Вирушимо до іншої такої ж хатини.

- Ти казав, що мають щось принести.

- Не принести. - поправив його дикий.

- Ну, тоді підвезти.

- Ні. Не так я казав. - похитав головою драйтл. - Кожне слово унікальне. Потрібно запам'ятовувати їх усі.

Сорок Третій невдоволено зітхнув.

- Ти сказав "підведуть". Але це якесь безглуздя. Підвести можна лише пса на прив'язі. - повчальним тоном сказав хлопець, він його добре запам'ятав із часів навчання у поліоті.

Іцуко поблажливо глянув на нього. Потім кивнув головою, вказуючи на двері. Їхнє перебування тут завершилося. Сорок Третій простежив за своїми скарбами. Іцуко склав їх у свою сумку та повісив на плече. Коли вони вийшли, дикий знову зробив дивні маніпуляції з одвірком. Двері залишилися зачиненими. Але Сорок Третій, про всяк випадок, перевірив.

- Не можна створити те, що не можна створити. - буркнув він.

- Якщо так думатимеш, ніколи нічого не доб'єшся. - наставляв його Іцуко.

- Це істина.

- Ага. Як тоді створили артефакти? Ми ж не можемо створити такі самі. За твоєю логікою, давні алхімісти не мали їх створювати, бо це неможливо.

- Отже, раніше це було можливо. - не погодився з ним Сорок Третій. - Вони мали якісь знання і тому не вважали це неможливим.

- А перед цим? Чи завжди були такі знання доступні алхімістам? Перший Алхіміст уже мав такі знання чи він здобував їх у ході трудомістких дослідів?

Сорок Третій майже відразу зрозумів, що він не правий. Але не хотів просто так здаватися. А то цей дикий подумає ще, що він розумніший. Ще півгодини дороги Іцуко наводив все нові й нові приклади, остаточно розбивши всі оборонні поспіхом збудовані редути хлопця. Але Сорок Третій не сердився на нього. Чимось цей драйтл нагадував йому Серафеїма. Такий же спокійний та освічений. Звісно, більш темпераментний. Але все, що він говорив, не було сказано для того, щоб уколоти, принизити чи образити парубка. Ні, він вів діалог.

Вони зупинилися і почали чекати. Кого, Сорок Третій не знав. Минуло хвилин десять.

- Максуд. - сказав хлопець.

- Що? - скривився драйтл.

- Ти питав, хто зображений на тих малюнках.

Іцуко витріщив очі. На його білому прикрашеному обличчі вони здавались особливо величезними.

- То це не збіги? Ти намалював вежу Тарновіна на одному із малюнків на задньому фоні. Відома битва. А другий малюнок, там, де Алхіміст і Химерниця, там я бачив гори у формі рога. Кабарбарон?

Сорок Третій кивнув, дивлячись на дикого з подивом. Він не просто знав, хто такий Максуд, він безпомилково визначив навіть назви битв.

- То ти, значить, любиш історію? - поцікавився дикий.

Хлопець енергійно закивав.

- Прочитав усі книги, які тільки була можливість роздобути.

- Тільки з історії? - знову спитав Іцуко.

- Біологія, фізика, географія, політологія, людська мова...

- Як ти думаєш, чи довго нам ще тут стирчати? Цей вітер невдовзі почне пробирати до кісток. - перебив його драйтл, спеціально кажучи чистою мовою Нової імперії.

- Я навіть не знаю, на кого чи на що ми чекаємо. А ось на рахунок вітру ти маєш рацію. - на такому ж чистому відповів Сорок Третій, тільки взагалі без акценту. - Сподіваюся він гарненько тебе пошматує.

Іцуко посміхнувся. Він зовсім не очікував, що звичайний драйтл із поліота виявиться таким цікавим. Він знав багатьох випускників поліота. Раби, яким казали, що треба робити і коли, а вони увесь час хилили голови і робили. До самої смерті. Рідко з ким можна було хоч поговорити.

- Ідуть. - сказав драйтл.

Сорок Третій обернувся. Недалеко від нього два драйтли йшли до них назустріч. Двоє диких. Один ішов із палицею з каменю. Чи ні. Хлопець придивився краще. Дикий тримав на ній обидві руки. Товстенна тростина, але вона не пересувалася. Точніше, він її не рухав, але вона ніби пливла за ним. у вертикальному положенні. Сорок Третій відкрив рота.

Як і завжди, дикі привіталися, і одразу почали обмацувати хлопця очима. Нехай дивляться. Він же знав, що Жука у кишені. Трохи порозмовлявши, дикі пішли туди, звідки й прийшли. Іцуко підійшов до кам'яної вежі, що так і залишилася стирчати із землі. Він вийняв плашку, запалив на ній символи. Три з них Сорок Третій встиг побачити та запам'ятати. Драйтл приклав плашку до каменю.