Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зневіра, котра находить на багатьох людей при розмислах про нинішнє, минуле і майбутнє своє становище, показує тільки те, що вони ще мало роздумували, ще не вміють входити у смисл і значення подій. Та як тільки починаємо ми прозрівати смисл всякої події, тоді наповнюємось уповні однією вдячністю до Бога, бачачи, як усе, що тільки трапляється, трапляється для блага нашого. Ніяк не можна сказати, що такий-то час нашого життя був кращим тому тільки, що ми були тоді спокійні й менше тривожились усілякими бентежностями. Душевний сон ніяк не можна назвати прекрасним станом. Правда, ми не відчували тоді тривог; але зате ми не відчували найбільших утіх душевних. Нам не було поприща показати красу, велич душі, терпіння, твердість, жар істинної молитви, віру істинну в Бога, любов істинну, тобто не поверхову, а глибоку, яка вміє_ віддати перевагу головному перед нікчемним, внутрішньому перед зовнішнім. Словом, для нас не було б подвигів, за які нагороди небесні готуються людині; бо Бог невимовно милостивий до людини і вживає всіх засобів, щоб доставити їй більше й більше блаженства. Все цілковито залежить від нас. Всяке наше становище, найбільш скрутне, ми можемо обернути на найбільш щасливе, варто тільки почати й молитися, а Бог уже допоможе й закінчить. Тому-то чим печальніші обставини, тим по-справжньому ми повинні ще більше радіти за майбутнє, значить, тільки поприще перед нами розсувається, більше горизонту для діл і подвигів відкривається. Якщо ж збентежить нас на часину думка, що ми безсилі боротися на такому поприщі, то ми повинні одразу згадати, що безсилим-то й допомагає Бог. Все з метою. Всюди чекає на нас благополуччя. Чи поставлені ми серед людей поганих, з котрими нам важко жити? Ми, певно, поставлені для того, щоб з часом за нашого посередництва вони з поганих зробилися кращими. Найбільший подвиг, котрий більше за все приємний Богові! Бо не стільки Йому угодне саме життя праведного, скільки угодне прекрасне життя наверненого грішника. Тож-бо, беручи скільки-небудь участь у тому, щоб зробити інших кращими, ми робимо для Бога найприємніше, що тільки можна для Нього зробити. Тож, не думаючи про свої власні бентежності, ми повинні думати тільки про те, як би зробити побільше добра тим, котрі нас бентежать. А роблячи добро, ми повинні пам’ятати, що воно повинно бути душевним добром, тобто не тим, яке приносить хвилинне задоволення, і тому нічого нам дивитись на те, чи сварять нас, чи платять нам невдячністю, чи сприймають саму справу не в тому вигляді, як вона є. Потім вони дізнаються і зрозуміють. Усе потім переміниться і принесе подвійну та потрійну вигоду. І тому, помолившись, ми повинні діяти сміливо: майбутнє в наших руках, якщо ми постараємось самі бути в Божих руках.
<Про вдячність>[255]
Хто отримав багато здібностей і сил, той повинен багато, багато дякувати Богу, все життя того повинне перетворитись на один подячний гімн, а почуття виливатись однією прекрасною піснею невмовкаючої подяки. Постійна подяка прекрасно підносить душу. Вона вносить у неї мир, стрункість і тишу, а серце невідчутно розчиняє всепрощаючою, всеохопною любов’ю навіть до самих ворогів.
Хто отримав багато здібностей і сил, тому потрібно багато старатися у приведенні всього, що тільки є в ньому, у стрункість. Краще йому не показувати своїх переваг до тих пір, поки все не прийде в ньому до повної злагоди між собою, і всяка сила не стане на своє законне місце, інакше він виявить тільки нерівність свого характеру. Не спізнавши великих сил, які в ньому побутують, назвуть порухи їх капризами, ділом зарозумілої самовпевненості. Він сам набуде слави зухвалого вискочня, накличе на себе ненависть замість любові й своєю чергою озлобиться також проти людей.
Щасливий той, хто має небесну здатність подобатись усім вродженою прекрасною ясністю душі, вродженою дитинною незлобивістю й тією чарівною привабливістю вродженого миловидного поводження з усіма, яке так близько вабить до себе серця всіх, що кожному здається, ніби він усім їм рідний брат.
Проте в кілька разів щасливіший той, хто, подолавши в собі всі невтримні стремління, набув цієї миловидної дитячої простоти й невимовної привабливості ангельського поводження з людьми, яких не мала спочатку його перед усіма піднесена природа. Незліченно більше може він принести добра й щастя в світі, ніж той, хто отримав усе це від народження, і вплив його на людей незмірно могутніший та обширніший.
Але Боже! Як важко боротися з собою, з непокірними, невтримними нашими стремліннями, яка слабка, не набувши міцності, наша воля! Ось тут слід згадати, що наше життя повинно бути не стихаючою піснею постійної подяки Богу. Дякувати, дякувати, стратитись у подяці, — це потрібно зробити своїм їством, питвом, існуванням, життям. Постійна подяка високо підносить душу, а серце розчиняє всепрощаючою любов’ю до всіх. Вона дає нам найвищу силу над нашими силами, і робить так, що нам стає легкою битва й перемога над пристрастями, і стає можливим набуття ангельської любові до людей.
Нотатки, начерки на окремих листках[256]
До сповіді зібрати всі стани, всі як рівні між собою. Всі діло мають— з Богом.
Ні, владо, дій прямо. Вкажи нам усім обов’язок наш, але не зв’язуй в той же час і рук наших і не обезчещуй нас образливою підозрою. Говори з нами благородним голосом, і буде благородною відповідь.
…………………
Вищого за те не видумати, що вже є в Євангелії. Скільки разів уже відхилялося від нього людство і скільки разів наверталося. Кілька разів зробить людство свій кругообіг… кілька думок зробить… обіг думок… і повернеться знову до Євангелія, підтвердивши досвідом подій істину
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.