Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

Перш за все необхідно тримати у вічній пам’яті, що в усіх ділах і діях у житті більшому треба віддавати перевагу перед меншим. Інакше людина загубиться неодмінно й не зробить ні більшого, ні меншого. Якщо ж вона зробить більше, тоді менше зробиться вже саме собою. Так ми повинні діяти, і якби навіть, діючи таким чином, ми викликали у дріб’язкових речах проти нас невдоволення, то сим не слід бентежитись і перетерпіти тимчасове невдоволення. Якби, наприклад, довелося нам що-небудь не зробити для тієї людини, котру ми любимо, але не зробити для того саме, щоби потім зробити для неї більше й краще, відмовити їй в чому-небудь, але відмовити для того, щоб потім їй доставити найнеобхідніше і потрібне, у такому разі ми повинні діяти твердо й нас повинна надихати думка, що ми діємо для її ж блага. Ця мета варта того, щоб для неї перетерпіти невдоволення чи прикрий докір. Треба, щоб люблячі нас іноді зустрічали в нас одне рішуче слово: ні, замість усяких пояснень. Та це слово слід вимовляти рідко, саме тоді, коли діло стосується головних речей і головних істин. Так, щоб через нас і інші мали більше поваги і до головних речей та головних істин. Словом, щоб завжди, всюди і в усьому більшому віддавали перевагу перед меншим. Діючи таким чином, ми привернемо до себе повагу всіх, навіть і тих, котрі спочатку опиралися нашим учинкам.

Людям чутливим, які мають душу ніжну й лагідну, здається трудним і тяжким відмовити в чому-небудь кому б то не було. їм би не хотілось навіть і словом засмутити кого б то не було. Це відбувається почасти від того, що вони й в інших підозрюють таку ж чутливу й ніжну природу, тоді як у більшої частини людей всі враження минають швидко й миттєво. Розсердившись на що-небудь раптово, вони через дві хвилини забувають навіть і те, на що розсердились. Тож чи з боязні до миттєвого забувати про вічне? І для хвилинного чи жертвувати тим, що корисне не на одну хвилину? Та навіть якби й довелося нам у комусь із близьких нам зустріти таку ніжну, чутливу і чуйну природу, то й тоді ми повинні керуватись тією ж думкою, тобто дбати про їхнє тривале благополуччя, а не хвилинне. Ми дуже добре знаємо, що мікстура має гидкий смак, та, однак, змушуємо випити її насильно. Ніхто б із нас не зважився дозволити навіть зробити операцію близькій нам людині, та якби тільки від цього залежало життя її, тоді б ми самі, незважаючи, на всю нехіть нашу, схопили б до рук інструмент і зробили б її, якби не нагодився хірург.

Про зневіру

Зневіра є найбільшим із гріхів, а тому, як тільки сама тінь її набіжить на нас, ми повинні того ж часу звернутися до Бога й молитися з усіх сил наших.

Зневіра долає декого тоді, коли відчуєш свою слабкість і безсилля, зневіра від того, що безсилий і малий духом, долала всякого і знайома всім. Найбільш сильні характери відчували так само своє безсилля, як і найбільш безсилі. Різниця в тому, що найсильнішим посилаються випробування найсильніші, нещастя найтяжчі; найслабкішим — найслабкіші. І тому в такі хвилини зовсім не слід впадати у відчай, але молитися дужче й дужче до тих пір, поки не пом’якшає душа і не розродиться сльозами. Негайно після молитви, коли підніметься хоч на часину дух, перечитати всі правила й настанови у житті, які є у нас виписаними і які повинні бути у всякого, перечитати журнал свій, всі записані там сумні й тяжкі хвилини. Потім подивитись на свої нинішні обставини, на своє становище і на свої прикрості теперішні. І коли обдумаємо, зважимо й порівняємо все, тоді раптом як блискавка осяє та освітить нас Самим Богом дарована думка, й ми знаходимо тоді засоби допомогти тому, чому й не думали бути в силах допомогти.

У людини немає своєї сили; це вона повинна знати й пам’ятати завжди, — і хто сподівається на свою силу, той найслабкіший від усіх у світі. Ми повинні бути міцними Божою силою, а не своєю. Найтвердішими характерами зробились тільки ті, котрі сильно занепадали духом і бували в якісь хвилини життя найслабкішими з усіх. Саме це й спонукало їх усіма силами озброїтись проти власного безсилля. Вони старалися, молилися, безупинно просячи про допомогу, і таким чином зміцніли й зробились найтвердішими. Ті ж, котрі нам іноді здаються сильними тому тільки, що мають грубу та жорстку натуру, не знають жалю, здатні ображати, деспотувати й виказувати характер свій капризами, — ті показують тільки одну мішуру сили, а насправді її не мають. На першому нещасті, як на пробному камені, вони спізнаються. За першого нападу нещастя вони виявляються малодушними, низькими, безсилими, наче дітвора; тоді як найслабкіші зростають, наче велетні, за всякого нещастя. «Сила моя в немощах звершується»[254], — сказав Бог вустами апостола Павла.

Зневіра за першої невдачі спіткає багатьох. Ми їй до того часу підвладні, доки не упевнимося остаточно і досвідом, і розумом, і прикладами, що перша невдача зовсім нічого не означає. Невдачі посилаються нам для того, щоб спонукати нас краще й уважніше роздивитися те саме діло, щоби будити наш ум і розсувати йому поприще. Всі наші невдачі походять від нас самих: ми чи поспішили, чи пропустили що-небудь, чи не роздивилися всіх якостей тих людей, з котрими нам випало мати справу. А тому, помолившись, слід знову почати ту саму справу, виправивши всі свої попередні помилки. Якщо ж знову станеться невдача, знову помолитися Богу, знову роздивитися всі обставини, знову виправити всі нові наші упущення — і, поблагословившись, бадьоро й весело взятися знову до діла. Люди великі тому зробилися великими, що не бентежились ніяк від першої невдачі, і не тільки від першої, а навіть від кількох, — і тоді, коли інші, бачачи їхнє терпіння, сміялись з них, наче з безумних, вони з новим запалом брались до свого невдалого діла й врешті досягали в ньому успіху повного. Невдачі не для перешкод нам даються, а для напоумлення. І найрозумніша людина, не наробивши спершу дурниць, не зробиться розумною людиною.

Іноді невелика зневіра обсідає нас