Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Крайдан приходив до тями повільно. Зусиллям волі розплющував очі, але вони знову закривалися. Коли ж нарешті вдалося сфокусувати зір, він зрозумів, що перебуває у своїх покоях у палаці. До нього одразу підскочила служниця зі склянкою води. Крайдан важко підвівся і з жадібністю зробив кілька ковтків. Свідомість прояснювалася і в голові лавиною спливали запитання.

Він відкинувся на подушки і спробував відновити у пам'яті все, що сталося минулої ночі. З вікна било яскраве світло. Виходить, Крайдан був непритомний кілька годин. Останнє, що він пам'ятав, — це сплеск магічної енергії, який дав розірваний артефакт.

Крайдан розгледів, що це було Намисто Дару, хоч у номері таверни і панувала напівтемрява. Він не міг помилитися. Та й який інший артефакт дав би такий сильний викид? Гіркота затопила свідомість. Його зрадили. Жахливо, низько, підло. Альміра викрала Намисто не для того, щоб врятувати ненароджену дитину. Жодної дитини не було…

У потилиці запульсував сильний біль, і Крайдан знову впав у напівзабуття. Але цього разу ненадовго. Змусив розплющити очі Демір.

— Мені доповіли, що ти прийшов до тями.

Кивком голови Демір вигнав прислугу за двері і сів у крісло поруч із ліжком.

— Як я тут опинився? — було першим, що запитав Крайдан.

— Тебе знайшли непритомним у таверні на околиці столиці і доповіли мені. Я одразу відправив за тобою людей. Тельмар оглянув тебе. Знайшов на потилиці серйозну рану. Така могла утворитися під час падіння від удару об твердий гострий предмет. Також цілитель не відкидає магічного впливу. Але він запевнив, що приводів для занепокоєння немає — твій сильний організм має впоратися. Тельмар призначив тобі лікування і пообіцяв, що днів за п'ять ти оговтаєшся. Але тобі вистачило трьох.

— Трьох?! — Крайдан моментально підвівся. — Я був непритомний три дні?!

Тривога стиснула серце. Йому хотілося негайно зіскочити з ліжка, що він і спробував зробити, незважаючи на біль, що вдарив у потилицю. Сніжана була тут без нагляду три дні. З нею могло щось трапитися.

— Я знаю, про кого ти подумав. Не турбуйся. З нею все гаразд, — Демір наполегливо повернув Крайдана в ліжко. — Я за нею наглядаю. Король призначив мене її опікуном, поки ти хворієш.

— Мене це має заспокоїти? — обурився Крайдан. — Тобі не жити, якщо хоч одна волосинка впаде з її голови, — він погрозливо вчепився в лацкани камзола Деміра.

— Ти не перший з погрозами, — посміхнувся той, знову кладучи Крайдана в ліжко. Сили поки що були не рівні. Слабкість та біль не давали Крайдану протистояти наполегливості Деміра. — Король уже пообіцяв мені всі муки пекла, якщо з північницею щось трапиться. І, до речі, твоя колишня підопічна і сама не така вже й безпорадна і беззахисна. Знаєш, чого вона від мене зажадала?

— Чого?

— Щоб я на ніч встановлював на дверях її покоїв сигнальну струну.

Крайдан мимоволі посміхнувся. Це було схоже на Сніжану.

— Ти встановлював?

— Довелося. Твоя північна діва дуже наполеглива, — знову посміхнувся Демір.

— Струна спрацьовувала?

— Двічі.

Крайдан знову напружився.

— Подробиці, — зажадав грізно.

— Першою непроханою гостею виявилася Тоторна. Я застав її, коли вона тупцювала біля порога. Думаю, у її планах була якась дрібна жіноча помста — зіпсувати сукню або підлити у воду зілля, що викликає тривалу гикавку. Знаєш ці дамські штучки? Але мені вона сказала, що ніякого злого наміру не було — вона просто ненароком переплутала двері.

Крайдан чогось подібного і чекав. Постійно ловив на Сніжані зневажливі погляди дівчат-конкуренток.

— І ти її відпустив?

— Моя раптова поява викликала в неї таку паніку і страх, що я зрозумів — з неї буде достатньо і цього. Більше того, це стане уроком для інших. Чутки палацом поширюються швидко. Більше ніхто з дів не наважиться порушити нічний спокій Анабель, знаючи, що вона під захистом голови таємної канцелярії.

— Але ж хтось наважився, — перебив Крайдан. — Ти казав, струна спрацювала двічі.

— Так. Наступної ночі я знову вловив сигнал від струни. Але не встиг застати того, хто намагався проникнути до покоїв Анабель. У цього когось досить розвинене магічне чуття — він зрозумів, що зачепив струну і швидко зник.

— Ти зрозумів, хто то був?

— Ні. Я не знаю цю людину. Я не зміг по залишкових слідах визначити, хто це. Значить, жодного разу його раніше не бачив.

Крайдану стало ще тривожніше. Хто це міг бути? Діви відпадають, члени їхнього супроводу теж. Усіх їх Демір знає і, якби хтось із них зачепив струну, він би визначив. По суті, Демір знає всіх мешканців палацу, крім хіба що нових слуг.

— Ти простежив, куди веде залишковий слід?

— Так. Він вів за межі палацу і загубився дорогою до Стагер-Тіллі.

Дорога у Стагер-Тіллі? Цього було замало, щоб хоч приблизно зрозуміти, ким могла бути та людина, яка навідувалася до Сніжани. Ця дорога вела не лише у невелике містечко. По дорозі — кілька сіл, придорожні таверни, цирульня та Стагер-Тілльська чоловіча обитель. Обитель! За це слово одразу зачепилася думка. Саме там Крайдан вперше зустрівся зі Сніжаною, якраз звідти її забрав. В обителі залишилося багато недоброзичливців, кому не сподобалася північниця, яку прийняли за порочну діву. Чи міг хтось із тамтешніх мешканців настільки затаїти злобу, щоб спробувати пробратися до палацу і нашкодити?

— Але якщо це не хтось із мешканців палацу, як він міг пройти всередину повз пости охорони? — з докором подивився Крайдан. Хіба не завдання Деміра, як голови таємної канцелярії, гарантувати безпеку?

— Поки не знаю, — похмуро відповів той.

— І ти пропонуєш мені після цього залишатися спокійним? — Крайдан зробив третю спробу піднятися, але Демір знову досить грубо уклав його у ліжко.

— Після тієї ночі я посилив охорону. Тепер біля покоїв твоєї підопічної ночами чергують стражники. Біля твоїх, до речі, теж. Після того, що з тобою сталося, я мав подбати і про твою безпеку. Не хочеш розповісти, у чому справа? — Демір глянув суворо.