Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

Наприкінці червня я був у Ширі, та дух мій затьмарювала хмара тривоги, тож я подався до південних кордонів того невеликого краю, передчуваючи якусь небезпеку, ще не відому мені, проте вже близьку. Дорогою зустрів посланців, котрі розповіли про війну та про поразку в Ґондорі, а коли я дізнався про Чорну Тінь, серце моє пронизав холод. На тамтешніх кордонах, одначе, я не виявив нікого підозрілого, крім кількох утікачів із Півдня; проте мені здалося, що на них тисне страх, про який вони не хочуть говорити. Тоді я повернув на північний схід і поїхав Зеленшляхом, і неподалік од Ширу натрапив на мандрівника, котрий сидів на крутосхилі поблизу дороги, а його кінь пасся поруч. То був Радаґаст Бурий, який колись мешкав у Росґобелі недалеко від кордонів Морок-лісу. Він належить до мого ордену, та я не бачився з ним уже багато років.

«Ґандальфе! — вигукнув той. — А я тебе шукаю. Проте я чужий у цих краях. Мене тільки повідомили, що тебе можна знайти в дикій землі з незугарною назвою „Шир“».

«Ти отримав правильні відомості, — сказав я. — Та не говори про Шир так, коли зустрінеш когось із тутешніх мешканців. Ти, власне, якраз поблизу кордонів Ширу. А що тобі потрібно від мене? Мабуть, справа невідкладна. Ти-бо ніколи не любив подорожувати без гострої на те потреби».

«У мене до тебе справа нагальна, — відповів він. — Я приніс погані новини».

А потому роззирнувся довкола так, наче у живоплотів могли раптом вирости вуха.

«Назґули, — прошепотів Радаґаст. — Дев’ятеро з’явилися знову. Вони потайки переправилися через Ріку і рухаються на захід. Прибрали подобу вершників у чорному». Тоді я збагнув, що то за невідомий жах мучив мене.

«Ворог, напевно, має якусь важливу мету чи намір, — продовжив він, — але що змусило його звернути свій погляд до цих віддалених і пустельних країв, я відгадати не беруся».

«Ти про що?» — запитав я.

«Мені сказали, що всюди, де з’являються ті Вершники, вони розпитують про землю, що зветься Шир».

«Шир?» — перепитав я, і серце тенькнуло в мене у грудях. Адже навіть Мудрі бояться протистояти Дев’ятьом, коли вони збираються разом під орудою їхнього лиховісного командира. У давнину він був величним королем і чаклуном, а нині правує смертельним страхом. «Хто тобі розповів це, і хто послав тебе?» — запитав я.

«Саруман Білий, — відповів Радаґаст. — А ще він сказав, що, коли ти матимеш таку потребу, він тобі допоможе; та по допомогу ти мусиш звернутися негайно, інакше буде запізно».

Це послання обнадіяло мене. Саруман Білий — наймогутніший із мого ордену. Радаґаст, звісно, чарівник гідний, майстер форми та зміни відтінків, він чудово знається на травах і на звірах, а найтісніше товаришує з птаством. Але Саруман довго вивчав підступність самого Ворога, і тому нам часто вдавалося випереджати його. Власне, завдяки Сарумановим знанням нам і поталанило витурити його з Дол-Ґульдура. Можливо, він знайшов зброю, яка допоможе віднадити звідси Дев’ятьох, подумав я.

«Поїду до Сарумана», — сказав я вголос.

«Тоді ти мусиш їхати просто зараз, — відказав Радаґаст, — бо я трохи забарився, шукаючи тебе, а дні збігають. Мені наказали знайти тебе до Середліття, а воно вже ось-ось настане. Навіть якщо ти рушиш у дорогу з цього самого місця, то ледве чи дістанешся до Сарумана раніше, ніж Дев’ятеро знайдуть ту землю, яку шукають. Я і сам повертатимуся, не гаючи жодної миті». З тими словами він скочив на коня і був би відразу поїхав, якби я не гукнув йому: «Зажди-но хвилинку! Нам потрібна буде твоя допомога, а також допомога всіх, хто захоче її надати. Розішли гінців до всіх птахів і звірів, дружніх тобі. Накажи їм приносити звістки про все, що стосується цієї справи, Саруманові та Ґандальфові. Нехай вони приносять новини в Ортанк».

«Це я зроблю», — відповів Радаґаст і чкурнув геть так швидко, ніби за ним уже гналися Дев’ятеро.

Та я не міг поїхати відразу. Того дня я вже і так здолав верхи чималу відстань, тому ми з конем потомились; а ще мені слід було дещо обміркувати, тож я зупинився на ніч у Брі й вирішив, що не маю часу повертатися до Ширу. За ціле своє життя я не зробив більшої помилки!

Проте я написав листа Фродо і доручив своєму другові, власнику заїзду, доправити його адресатові. Я вирушив у путь на світанку й після тривалих мандрів дістався нарешті до Саруманової оселі. Вона розташована далеко на півдні, в Ісенґарді, наприкінці Імлистих Гір, неподалік од Роганської Ущелини. А Боромир розповість вам, що це — простора відкрита долина, яка простяглася між Імлистими Горами та крайніми північними підніжжями Еред-Німрайсу, Білих Гір його батьківщини. А Ісенґард — це коло стрімких скель, що мовби стіною обступають низовину, і посеред тієї низовини стоїть камінна вежа, яку називають Ортанк. Спорудив її не Саруман, а люди з Нуменору в сиву давнину; вона дуже висока і має безліч секретів; але на вигляд здається нерукотворною. До неї годі дістатись інакше, ніж перетнувши коло Ісенґарда, в якому є тільки одна брама.

Пізно ввечері приїхав я до тієї брами, схожої на могутню арку в скелястій стіні; її пильно стережуть. Прибрамна варта вже виглядала мене і сказала, що Саруман давно чекає. Я проїхав під аркою, брама тихо зачинилася за мною, і раптом я злякався, хоча не розумів причини.

Натомість під’їхав до основи Ортанка і ступив на сходи Сарумана; там він і зустрів мене та провів нагору до свого високого покою. На пальці він мав перстень.

«Отже, ти приїхав, Ґандальфе», — суворо сказав він мені; та в очах його зблиснуло біле сяйво, мовби в його серці лунав холодний сміх.

«Так, я приїхав, — відповів я. — Приїхав до тебе по допомогу, Сарумане Білий». І цей титул, здалося, розлютив його.

«Та невже, Ґандальфе Сірий! — він спохмурнів. — По допомогу? Рідко хто чув, аби Ґандальф Сірий прагнув чиєїсь допомоги, такий хитрий і такий мудрий, що мандрує землями та втручається в кожну справу, стосується вона його чи ні».

Я здивовано глянув на нього. «Якщо я не помиляюся, — сказав, — на нас насувається біда, яка потребуватиме об’єднання всіх наших сил».

«Може, й так, — відповів Саруман, — але ця думка прийшла до тебе зі запізненням. Цікаво, як довго ти приховував од