Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Ми з Тарою вирушаємо до гаража за іграшками.

- Може, зачекаємо на батьків? - Пропоную, повернувшись.

Мама теж любить приєднуватися до цього процесу. Зазвичай це виглядає так - ми вішаємо кулі, а вона деякі перечіплює, пояснюючи яка і де краще виглядатиме, але навіть незважаючи на це, атмосфера виходить святковою.

- Чекати до вечора? – пирхає Зак. - Ну ні. Ейдан стільки не витримає, правда, мілкий?

- Давайте зараз, давайте зараз! - плескає в долоні брат, віддираючи скотч із коробок.

Починається справжнісінька метушня. Скайлер із Заком вішають спочатку гірлянди, Ейдан вимагає повісити всі п'ять, щоб "горіла яскравіше", і, звичайно, його прохання виконується.

Ми з Тарою готуємо для всіх молочні коктейлі, а потім її в процес залучає Зак, постійно обіймаючи біля ялинки.

Скайлер сідає на диван, спостерігаючи за всіма нами з легкою задумливою усмішкою.

- Все нормально? - Падаю поряд з ним і непомітно від Ейдана сплітаю наші пальці.

- Так, - киває він, але виглядає відстороненим.

- Щось не так?

- Ні все чудово. Минулі два Різдв я зустрічав в інтернаті. Це обіцяє бути набагато кращим, - усміхається підбадьорливо.

- Так і буде, - запевняю я, вкотре відчуваючи біль у серці за нього.

Тягнуся до нього для поцілунку, але в цей момент до нас якраз обертається Ейдан, і Скайлеру доводиться різко схилити мою голову до грудей і вдати, що він по-братськи тріпає моє волосся.

- Ти бачиш, вона філонить, Ейдане, - вкладає в голос обурення, - а ну давай проконтролюй сестру.

Швидко увімкнувшись, брат бере мене за руку і тягне до ялинки.

Скайлер так і залишається сидіти, спостерігаючи за нами та потягуючи коктейль.

Я ловлю на собі його погляди і хочу так само, як Зак з Тарою, – обіймати його та цілувати біля ялинки, але доводиться спілкуватися лише «очима». Хоча вони в нього вміють говорити дуже промовисто.

Якоїсь миті Зак сідає з ним поруч. Я не хочу заважати їхньому діалогу. Знаю, що їм треба поговорити, тому якийсь час ми продовжуємо вішати іграшки лише з Тарою та Ейданом.

Ось хто виглядає по-справжньому щасливим. Молодший брат, як Карлсон із відомого мультика, гасає навколо дерева, вибираючи різні іграшки і вішаючи на ті гілки, до яких дістає.

У результаті лісова красуня у нас перетворюється в диво.

Після того, як вже не залишається вільних місць, ми всі разом завалюємося на диван і милуємось нею.

– Сфоткайте мене, сфоткайте, – вимагає Ейдан.

- Іди ставай, - дістаю телефон.

Ми вже маємо колекцію з кожного року. Ми знімаємо Ейдана на фоні щойно вбраної ялинки щороку. Можна сміливо сказати, сімейна традиція.

Брат стає перед деревом, уперши руки в боки і роздувши груди.

- Ну супергерой прямо, - сміється Зак.

- Готово, - резюмую я, зробивши кілька знімків.

- А тепер з братами, - він кидається до дивану і тягне на себе за руки Зака ​​та Скайлера.

У мене серце йокає. Набухає в грудях і стає таким великим, що вдих зробити важко.

І хоч Скайлер не показує цього, я по усмішці його бачу, що його теж чіпає така ненароком кинута фраза.

Хлопці стають навпроти, Зак садить Ейдана на плече, а той, у свою чергу, кладе свою пухку ручку на плече Скайлеру.

Дивлюся на них через об'єктив і всередині все перевертається.

– Готово. А тепер селфі!

Ми з Тарою приєднуємося, робимо кілька знімків, і тільки потім, листаючи їх, я помічаю, що на останньому Скайлер непомітно торкається губ мого плеча.

Це фото піде в приховану теку, як найдорожче.

Ми всі переміщуємося на кухню і приймаємося за замовлену піцу, коли повертаються батьки.

- Ох, як вас тут багато, - сміється тато. - Навіть Зак вирішив з'явитися. Що це за привід?

- Ми ялинку наряджали, - зіскакує з стільця Ейдан і біжить до них. Хапає матір за руку. - Ходімо покажу.

- Ялинку? – на її обличчі з'являється дивна емоція перед тим, як піти за Ейданом.

Тато теж хмуриться.

- І чия то була ідея? – хмикає невдоволено.

- Моя, - кидає Зак, відкладаючи шматок піци, - а що знову не так?

- Те, що треба радитись перед тим, як щось зробити, - різко відповідає батько.

Атмосфера миттєво змінюється. Їсти вже не хочеться.

- Тату, ти сердишся, що ми вас не зачекали? – намагаюся зрозуміти таку його реакцію.

- Та здалася мені ваша ялинка, - відмахується він, - цього року ми вирішили…

- Прекрасна ялинка, - голосно і натхненно вимовляє мама за його спиною. Поспішає увійти на кухню та посміхнутися всім нам. - Ви розумнички! Чудово вийшло!

- Але, - турбує батько, обдаровуючи її роздратованим поглядом.

Ми всі переглядаємось.

- Хай постоїть! – давить суворо мама. – Діти всі разом намагалися! Ми це цінуємо, - карбує по літерах, а потім знову обводить нас щасливим поглядом, - дивлюся, вже вечеряєте? А чому піца? Двоє дівчат у будинку, могли б і приготувати щось корисніше. Так, зараз все організуємо, тільки переодягнуся.

Тато, цикнувши, йде, а я знизую плечима. Ловлю злий погляд Зака. Ось такого брата я знаю набагато краще, ніж того, який провів тут вечір. Іноді мені здається, що він знає щось, чого я не знаю…