read-books.club » Сучасна проза » Хвороба Кітахари 📚 - Українською

Читати книгу - "Хвороба Кітахари"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хвороба Кітахари" автора Крістоф Рансмайр. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 105 106
Перейти на сторінку:
навислими гілками. Вона повертається до нього спиною, набирає воду. Або шукає камені? В Пантану Муйра вже показувала йому шукачів, що намивали золото в гирлі річки. Але якщо він зараз крикне в бік руїн ім'я Муйри, Лілі перша почує його і озирнеться. Вона завжди там, де має бути Муйра. Чому вона не поїхала, їй давно треба бути в Сантусі. Навіщо вона чекає автопоїзда із залізом — це ж вантажівки! — коли цілком досить одного-єдиного місця в рейсовому автобусі. Їй давно час зникнути.

Притулившись до облавку шлюпки, Берінг сидить на піску, чекає на Муйру. Цей карабін — цікаво, важчий чи легший за ту гвинтівку, яку Лілі швиргонула до прірви? Він зважує карабін у руках, оцінює відстань до сидячої фігурки. Метрів п'ятдесят? Тут менше. Не те що б він цілиться в цю закамуфльовану постать. Просто, дивлячись крізь приціл, оцінює відстань. Бачить, як танцюють у перехресті плями камуфляжу. Плями. Там, де Лілі, завжди є плями. Камуфляжні плями, сліпі плями — завжди щось таке, що нагадує про Моор і про те, що він там пережив. П'ятдесят метрів. Він ніколи не зможе вистрілити в людину, яка є настільки беззахисною. Хоча… Там нагорі, серед карстів, це виявилося дуже легким. І там теж була вона, вона рвонула його за волосся. Ні, він не цілиться в Лілі. Він лише розглядає ці кляті плями крізь приціл. А що карабін в його руках раптом смикається вгору, так-так, реально б'є його в обличчя… і що цей гуркіт, що одного разу його оглушив і глушить знов і знов, відлунює в руїнах, відбивається від стіни скель… усе це його не стосується. Він тут ні при чому. Він не натискав на гачок. Карабін сам ударив його, розбив йому лоб. І кидати цю зброю не треба. Вона сама вискакує з рук. А Берінг нічого такого не робив.

Але плямиста фігурка там, не далі ніж за п'ятдесят метрів від нього, стала ще меншою. Щось звалилося на неї із гущавини гілок і зробило зовсім згорбленою і маленькою. Нерухомий згорток у камуфляжі, лежить вона у неспокійному мілководді.

Це не він зараз говорить: Мати Божа. Пресвята Діво! Допоможи. Я убив її. Не він також говорить: Розраднице скорботних. Заступнице недужих. Прихистку грішників; Ціла літанія вимовляється сама собою, а потім він нарешті робить те, в чому щойно собі відмовляв: Муйро! — кричить він. Муйро! Кричить він так гучно і з таким жахом, що чаплі, сполохані пострілом, які вже повернулися були на дерева, знову здіймаються і летять.

Що він наробив. Він убив Лілі. Убив Лілі. Що тепер йому робити.

Муйра має йому допомогти. Вона єдина, хто може йому допомогти. Він не піде туди, до цього згортка. Він не сміє туди йти. Йому зимно. Туди піде Муйра, разом з ним, і скаже, що він нічого не зробив.

Пляж порожній. Руїни також. Неторканий човен на піску. Зостається тільки один шлях — уздовж урвища. Муйра неодмінно мала пройти там. За ясної погоди, казала вона, нема кращого вигляду на континент, на берегові гори, ніж звідти. Нам знадобиться мотузка, сказала вона. Він робить тільки те, що говорила вона. Закидає собі на плече змотану мотузку.

Залізні сходи, що ведуть по стіні до вежі маяка, який давно вже без світла й без даху, наскрізь проіржавіли, кам'яні сходинки осипалися. Задихаючись, захлинаючись риданням, Берінг дереться вгору. Він же завжди все робив. Скажи Муйра зараз, що треба йти до Монте-Небліни, крізь туманний ліс, проти течії річки, за слідами димів і далі, в безлюдний світ, — він піде з нею, зробить і це. Але перед цим, один-єдиний раз, Муйра мусить піти з ним. Всього-на-всього до потічка, до цього згортка, якого вже не видно попід гіллям.

Допоможи мені. Літанія знову вимовляється сама собою. Тихіше, хрипить він, заспокойся нарешті: тихо будь, тихо, — поки не бачить прямо попереду Собачого Короля. Про нього він зовсім забув. А той раптом стоїть на шляху. Хай забирається геть. Він має знайти Муйру і кричить: Іди геть! Зникни! Зараз він готовий убити кожного, хто заступає йому шлях до Муйри. Забирайся!

А далі він усвідомлює, що Собачий Король уже не в змозі ані чути його, ані розуміти. Амбрас дивиться на нього так навіжено, ні, так оніміло, настільки безпорадно і так відчужено, ніби з невідомої далини, що Берінг прокидається від власної безпорадності, власного жаху: Собачий Король не просто стоїть там, він не може рушити далі. Відрізок шляху перед ним, підмуровані раніше до скелі сходи давно завалилися у безодню. Вціліла лише вузенька смужка сходів і вбите в кам'яну стіну кріплення згризених іржею залізних поручнів.

Нам знадобиться мотузка. Берінг робить лиш те, про що говорила Муйра. Знімає з плеча мотузку і один її кінець обв'язує довкола пояса, щоб руки лишилися вільними. Муйра точно пройшла тут без мотузки. Він хоче бути їй опорою на зворотному шляху до моря.

Чи здатен Амбрас його зрозуміти? Берінг протискується повз його німу постать. Амбрасу не доведеться страхувати його і підтримувати, у Кам'яному Морі Берінг часто і самотою проходив схожий шлях. Справа Амбраса — просто пропускати мотузку через свої руки і слідкувати, щоб її петлі не переплуталися, не зав'язувалися вузлом, коли Охоронець буде крок за кроком іти краєчком сходів, натягуючи уздовж скелі нові поручні. Собачий Король бере мотузку. Невідривно дивиться на Берінга. Не каже ні слова.

Берінг тепер зовсім спокійний і вже починає знову забувати про свого хазяїна. Половину шляху до наступної міцної опори він уже подолав, і тут йому здається, що він бачить на битих мушлях, занесених сюди чайками, слід Муйри. І раптом щось смикає його, смикає з такою силою, що він падає, не встигнувши навіть подумати, за що можна зачепитися. Жменя листя та білих квітів — ось і все, що на льоту залишається у нього в руках, потім завіса ліан, з якої спурхують птахи, розривається. Це чайки? Крила, пера ковзають по ньому. А ця темна синява — небо чи море? Гребінці

1 ... 105 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хвороба Кітахари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хвороба Кітахари"