Читати книгу - "Спокута"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Доброго, – буркнула жінка. – Чого прийшли?
– Ми прийшли привітати вас із Новим роком! Принесли подаруночки. Ось! – на одному подиху випалила дівчина.
– Дякую. Поставте на ґанку і йдіть додому, – якось сухо промовила жінка.
Така поведінка здивувала дівчину й хлопця. Вони вже звикли до її дивацтв, але щоб не запросила до хати з морозу – такого ще не було. Вони з подивом дивилися на жінку, тримаючи в руках коробки з подарунками.
– Чого завмерли так, ніби єгипетську мумію побачили перед собою? – сказала жінка. – Я ж попросила поставити подарунки й повертатися додому.
Украй збентежені, вони зробили так, як веліла жінка, і знову з нерозумінням, що коїться, подивилися на жінку.
– Усе? – спитала Марічка. – То йдіть назад.
– Пані Марічко, може, нас запросите, чаєм… – почав Сергій.
– Ні! – відрізала жінка.
Вона взяла в руки коробки й сказала:
– Раніше, ніж за три тижні, до мене не приходьте.
За Марічкою зачинилися двері, клацнув засув.
– Що з нею? – Богданка подивилася на Сергія. – Може, на тебе образилась?
– Не знаю, – знизав плечима хлопець.
Їм не залишалося нічого, як, гублячись у здогадках, рушити додому. Не встигли вони вийти за межі подвір’я Марічки, як помітили двох чоловіків, які прямували до неї. Вони привіталися до них і пішли до будинку.
– Давай почекаємо і подивимось, чи їх пустять до хати, – прошепотіла Богданка хлопцеві у вухо.
– Ага! – погодився Сергій. – Може, щось проясниться.
Вони зупинилися за низьким парканом. Богданка зняла шалик і почала його по-новому перемотувати, спостерігаючи за незнайомцями. Чоловікам також довелося стукати кілька разів, аж поки не відчинилися двері.
– Кого ще лиха година принесла?! – почувся невдоволений голос жінки.
– Доброго дня! – сказав один із чоловіків. – Ми прийшли дізнатися, як справи в Марти?
– Чого ти приперся?! Я тобі сказала коли прийти?! Пам’ять погана, чи що?! – нагримала на нього жінка й дістала з кишеньки якийсь невеличкий папірець.
– Тримай! Це тобі, для покращення пам’яті! – сказала Марічка й тикнула в руки папірець.
– Що це? – здивувався той.
– Неграмотний? Це календар, щоб дні по ньому рахувати! – сказала жінка й додала: – Прийдеш тоді, коли я тобі наказала! Зрозумів?
– Але ж я… – почав чоловік, коли перед його носом вже гепнули двері.
– Нічого не розумію, – прошепотів Сергій.
– Я також, – відповіла Богданка. – Ходімо швидше, не хочу, щоб ті дядьки дихали нам у потилицю.
18За годину до настання Нового року Сергій із Богданкою поверталися з площі, де біля ялинки гуляли містяни, додому до дівчини. Біля сусідського будинку Богданка притишила ходу, задивляючись на садибу. Там чоловіки готували шашлик на мангалі і про щось стиха гомоніли між собою.
– Що ти там побачила? – запитав її Сергій.
– Зачекай, – стишеним голосом промовила дівчина. – Нічого не помітив?
– Ні. А що там?
– Здається, це ті самі два чоловіка, які приходили до пані Марічки.
Сергій погодився. Жевріючі вуглинки давали трохи світла, так що можна було розгледіти обличчя чоловіків, та й їх голоси хлопець запам’ятав.
– Напевно, гості приїхали до тітки Ніни, – сказала Богданка, – а вона порадила чоловікам звернутися до пані Марічки.
Молоді люди зайшли до хати, зняли куртки та взуття, заходилися накривати стіл. І знову розмова повернулася про Марічку.
– Не розумію, що з нею, – сказала Богданка, розставляючи посуд на столі. – Прийшли її привітати, принесли подарунки, а вона така непривітна…
– Не переймайся, – посміхнувся їй Сергій. – Може, настрій поганий був.
– Я звикла до її дивацтв, але щоб на поріг не пустити… Ні, таке вперше. Я вже грішним ділом подумала, що в неї у хаті злодії. Слухай, а може, й справді в неї за спиною стояли грабіжники зі зброєю? – дівчина з переляканими очима завмерла із тарілкою в руках.
– Не фантазуй, Богданко!
Сергій обійняв дівчину за плечі, поцілував у шию. Шовковисте волосся приємно лоскотало його щоку, вабило запахом парфумів і дівочого тіла. Він узяв тарілку з рук дівчини, поставив на стіл.
– Не будемо думати про погане, – сказав він. – Нехай воно залишається в цьому році. Гаразд?
– Добре! – посміхнулася дівчина у відповідь.
* * *Івасик повернув шампур із соковитими чималими шматками м’яса, бризнув на них вина з пляшки. Краплі впали з них на вугілля, котре одразу несамовито зашкварчало. Роман спочатку навіть пошкодував, що так легко пристав на пропозицію друга приїхати до нього, а зараз вже заспокоївся, і запрошення не здавалося вже таким безглуздим. Свіже морозне повітря дражнив запах смаженого м’яса й диму, на вулицях було людно, лунали хлопки петард і темне небо час від часу підсвічували різнокольорові вогники салютів.
– Як тобі Ніна? – спитав Івасик Романа, запаливши цигарку.
– Господиня? – Роман знизав плечима. – Не знаю.
– Друже, без образ, якщо щось, то моя Світлана, гостя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.