Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

мови про якісь привілеї або спеціальні гарантії прав для українців. Годі було й сподіватися на національні судові органи, де б уживалася українська мова. Соціальне гноблення поєднувалося з національними утисками. На теоретичному рівні насаджувалася концепція «єдиної політичної угорської нації». Всі етнонаціональні відмінності при цьому зводилися лише до мовного чинника. Проте й за таких умов закарпатська земля дала світу визначних юристів-просвітників — Михайла Балудянського (Балуг’янського), Петра Лодія і Василя Кукольника, які згодом внесли неоціненний вклад у розвиток юридичної науки та освіти в Росії та Україні.

Буремний час від лютого 1917 р. до березня 1921 р. у вітчизняній історіографії не має усталеної загальноприйнятої назви. В залежності від політичних та ідеологічних уподобань дослідників його називали періодом «революції, громадянської війни та іноземної інтервенції», часом «національно-визвольних змагань» або «державотворчих пошуків». У новітній історичній літературі домінує концепція «Української революції», яка наповнює суспільно-політичні відносини цього періоду таким якісним змістом, що відрізняє їх від загальноросійського поступу та підкреслює у меті руху два начала (національно-визвольне та соціально-визвольне)[659].

Сприймаючи згаданий сучасний підхід, ми також вважаємо перспективною для юридичних досліджень доби Української революції 1917–1921 рр. так звану концепцію транзитивності. Головна її цінність полягає у можливості розгляду історико-правової реальності, що склалася на Наддніпрянських українських етнічних землях, як єдиної держави перехідного періоду, в межах якої функціонували різні владні режими[660].

Відповідно судова влада цього періоду може розглядатися як окрема сфера, особлива функція публічної влади єдиного державного організму, на відміну від поширеного в науковій літературі вузького розуміння її як організації судоустрою окремих владних режимів.

Сьогодні, коли завдяки численним розвідкам[661] інституційна структура та організація судової влади досліджуваного періоду видаються більш-менш з’ясованими, з’являються можливість і необхідність узагальнити відповідні напрацювання.

Сучасні вчені вирізняють такі основні ознаки судової влади: правовий характер (легальність), незалежність від інших гілок влади, верховенство і виключність, публічність і толерантний характер, власні форми буття — інституційність[662].

Наше ставлення до легальності влади в державах перехідного періоду (транзитивних державах), до яких ми відносимо українську державність 1917–1921 рр., ґрунтується на теоретичних напрацюваннях дослідників проблем перехідності, які не вважають легальність та легітимність обов’язковими ознаками влади перехідної держави, особливо на перших її етапах. В. М. Якушик категорії «легальність» і «легітимність» у період революції відносить до юридичних ілюзій, адже ними здійснюються спроби оцінювати з позицій старого права якісно нові за своїм соціально-економічним і політичним змістом елементи надбудови[663]. Хоча вони й можуть різною мірою проявлятися в державо- та правотворчій діяльності, однак лише їх однозначна реалізація є обов’язковою передумовою завершення перехідного періоду. Більше того, деякі автори відносять до основних