Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

знаєш, моя дорогенька, що я таки люблю дещо перегризти, а тут нема що, ой, — нема що. Те, що тут чоловік вкладає до губи — це муха собаці. Я тут, дорога моя дружино — дуже, дуже нещасливий. Не знаю, як це переживу. Хай би вже й кулі били, тільки щоб давали добре й багато їсти. М’ясива посилай, скільки пошта прийме. Хліба менше. А не забудь там дати поклепати млинські камені. Як води в ставі є менше, то бери більше за мливо. Грошей не бери, краще брати мірку, бо збіжжя дорожчає. Ґрисом годуй наші пацюки, щоби були товсті.

Не забудь спитатися війта, може він знає, коли буде кінець війни.

Твій до гробу вірний муж».

Солодко спав тієї ночі Балоун. Йому снився сон, що польова пошта доставила йому кілька величеньких пакунків, а кожний з них повний шинок, ковбас та сальцесонів. Особливо ж сальцесонів…

***

Одного дня прикликав до себе Швейка оберлейтенант Лукаш і сказав:

— Швейку! Завтра підуть компанії по черзі до Підгорець. Наша піде перша. Там вас викупають, відвошивлять і дадуть чисту білизну. Гляди, що кажу і не помішай одного з другим. Повтори, що я сказав.

— Мельдую послушно, що завтра підете, пане оберлейтенанте перший з нашою компанією до Підгорець. Там вас викупають, відвошивлять й дадуть чисту білизну. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, дивуюся, пощо треба йти аж до Підгорець, щоби вибити воші? Чи тут не можна цього зробити? Чейже і тут ми могли б вам те порадити. Признаюся, що я навіть не припускав, що й ви, пане оберлейтенанте маєте воші. Я гадав, що вони держаться тільки рядових.

Оберлейтенант витріщив на Швейка очі:

— Мати Божа! Як можна бути таким ідіотом…? Гей, хлопе, майте вкінці розум! Я відразу боявся, що ви все помішаєте і наробите дурниць! Нещасна ваша година, коли не зробите так, як наказую. Отже вважайте, дірявий тарабане, що я кажу. Підете з компанією і, очевидно, зі мною до тих Підгорець. Там викупаєтеся, розумієте, викупаєтеся — ви! Потім надінете чисту білизну і зачекаєте, аж вам в кітлі відвошивлять мундир. Той мундир відтак дбайливо вичистите, далі підете до фризієра, обстрижетеся й обголитеся, випуцуєте ходаки, а кріс мусите так «виґлянцувати», як на параду на іменини найяснішото пана і стріляти сальвами… зрозуміли?

— Мельдую послушно, що тепер вже розумію, — кивнув головою Швейк. — Слово чести, пане оберлейтенанте, що вранці буду чистенький, як шпунт від мазниці… Але, мельдую послушно, пощо маю чепуритися?

— Бо треба вам знати, — сказав з надзвичайною повагою Лукаш, — що до Підгорець приїде наслідник престолу архикнязь Карло Франц Йосиф і причепить вам дві срібні медалі.

— До Підгорець приїде Їх Цісарська Високість Карло Франц Йосиф і причепить мені дві срібні медалі? — сказав Швейк торжественно і з блиском радости на очах.

— Мельдую послушно, прошу мені дозволити сісти, бо ще з тієї радости впаду. Отже той високий пан приїде і сам особисто причепить мені медалі? Про це буду оповідати в Празі в кнайпі «Під чашею» аж до самої смерти. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, можете бути певні, що на ту параду я не спізнюся. Я, пане оберлейтенанте, позичу собі від рахункового Ванєка годинника з ланцюжком, щоби наша компанія гарно презентувалася. Я розумію, це дуже важна річ, щоби завжди приходити впору. Коли я ще служив у Будейовіцах, мав до нас приїхати якийсь пан фельдмаршал-лейтенант, що був дивізіонером і мав робити інспекцію нашого полку. Дав наказ, щоб ми зібралися на «гофі» в годині одинадцятій перед полуднем, а попереднього дня мали ми цілий день відпочинок, бо той пан любив, щоби вояки були на параді не втомлені і свіжі. Полковник наказав майорам, щоби полк зібрався на «гофі» вже в десятій. Майори боялися, щоби не спізнитися і звеліли капітанам, щоби явилися вже в годині дев’ятій. Капітани видали лейтенантам наказ на пів до восьмої, а лейтенанти дали гострий наказ фельдфебелям, щоби були на гофі вже в п’ятій зрана. Очевидна річ, що фрайтри вигнали нас на гофу в повнім обмундируванні і під крісами вже в годині пів до п’ятої. Було це якраз по жнивах і сонце пражило немилосердно. Пан фельдмаршал-лейтенант трохи спізнився і приїхав пів до дванадцятої, так що хлопці гнітилися на сонці добрих кілька годин, двигаючи на плечах повні наплічники. Сімох вояків тоді зімліло, а чотирьох треба було завезти до лічниці. А той пан дивізіонер сам давав їм напитися коньяку, бо мав зі собою при сідлі кілька пляшок. Коли хлопці з третього батальйону побачили, що пан дивізіонер покріпляє зімлілих коньяком, стали й собі умлівати. Один по другім умлівав доти, доки у пляшках був коньяк. Щойно як коньяку вже не вистарчило і зімлілих стали поливати водою, тоді вояки перестали умлівати.

***

Наступний день був найщасливішим днем у житті Швейка.

Коли щасливий Швейк повернувся того дня з Підгорець, оповідав про своє щастя з захопленням:

— Роздягнули мене там, дорогі колєґи, до нага і пустили на мене холодний душ. Потім завели нас до санітарного стрижія і він обстриг і обголив кожного де тільки міг, щоб, мовляв не множилися на тілі воші. Відтак я мусив віддати мундир до якоїсь такої гейби вудильні. Я забув витягнути з кишені плаща пояс і він усмажився мені в тій вудильні на шкварки. По висмаженні кидали нам ті лахи на голови, а ми їх ловили й одягалися.

По мій плащ витягнув був пазурі якийсь босняк, отже я мусив йому дати по зубах.

Відтак прийшов якийсь лейтенантик і читав нам, хто має бути представлений найяснішому панові. Далі відлучили нас від тих, які ще мали воші і повели на траву за село.

Потім виставили там польовий вівтар і прийшла музика. Фельдкурат відправив богослуження, а коли якраз мала впасти команда: «до молитви!», появився на площі пан наслідник престолу, цебто, вважаєте, той, що має бути цісарем.

Я зміркував як стій, що з нього буде несогірший цісар і можу його кожному з чистим сумлінням пораяти. Впав мені в око відразу. Якийсь такий миленький і добряга. А коли підійшов до мене, то став мені ще більш симпатичний, бо від нього потягнуло дуже приємним запахом сливовиці і руму. То розумію, що своя людина. П’є рум, так як кожний з нас. Розуміється, що може трохи кращий, але годі, кожний цісарем не може бути.

Якийсь пан капітан читав відтак зі списку, що хто з нас зробив цікавого на полі бою і говорив, що на війні перемагає той, хто має сильніші нерви.