Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

— Знаєш, я, звісно, мушу і далі жити на Балі, бо в мене тут бізнес, і звідси близенько до Австралії, де мешкають мої діти. Також я мушу часто їздити до Бразилії, бо там коштовне каміння і моя родина. А тобі однозначно потрібно бути у Сполучених Штатах, адже там твоя робота, родина і друзі. Тому я подумав… А може, нам таки вдасться вибудувати життя разом, життя між Америкою, Австралією, Бразилією і Балі.

Все, що я можу на це відповісти — щиро засміятися — агов, а чом би й ні? Божевільна ідея, але може, саме тому вона і втілиться. Комусь таке життя може видатись нестерпним, безглуздим, але воно дуже схоже на мене саму. Очевидно, саме так ми і будемо жити далі. Для мене це щось близьке і знайоме. Але мушу визнати, що я захоплююся ще й поетичністю цієї ідеї. У буквальному сенсі цього слова. Після року польових досліджень всього на букву «І» Феліпе запропонував нову схему подорожей: Австралія, Америка, Балі, Бразилія — дорівнює А, А, Б, Б. Як класична поема, як два заримованих рядки.

Маленький рибацький човник кидає якір біля берега Джілі-Мено. На цьому острові немає причалу, потрібно підкотити штани, стрибнути з човна і чалапати вбрід. Йдучи до берега, промокаєш до нитки, та й ще й натикаєшся на корали. Зате пляжі тут просто розкішні.

Ми з Феліпе роззуваємося, кладемо наші скромні пожитки на голови і вже готові стрибати у воду.

Це так дивно. Єдина романтична мова, якою не володіє Феліпе, — італійська. Але перш ніж скочити, я все одно кажу йому: «Attraversiamo».

Перейдімо на інший бік.

За кілька місяців я повернулася до Індонезії провідати своїх близьких друзів та відсвяткувати разом Різдво і Новий рік. Мій літак приземлився на Балі дві години по тому, як Південно-Східну Азію накрило цунамі неймовірної руйнівної сили. Приятелі з усього світу взялися мені телефонувати, хвилюючись за моїх індонезійських друзів. Найбільше вони переживали за Ваян і Тутті. Чи з ними все гаразд? Відповідаю: цунамі геть не зачепило Балі (хіба що в емоційному сенсі), всі живі-здорові. Феліпе зустрів мене в аеропорту (перший із безлічі разів, коли ми зустрічатимемось у різних аеропортах світу). Кетут Лієр сидів на своїй веранді так само, як завжди, перейнятий медициною і медитацією. Юді недавно отримав роботу гітариста на модному місцевому курорті, і його справи пішли вгору. Сім’я Ваян щасливо жила-поживала у прекрасному новому будинку, подалі від небезпечного узбережжя, надійно захищена рисовими терасами Убуда.

Зі щирою вдячністю, на яку тільки здатна (і від імені Ваян), хочу вклонитися всім, хто пожертвував гроші на цей будинок:

Це Сакші Андреоцці, Савітрі Аксельрод, Лінда і Рене Баррера, Ліза Бун, Сюзан Бовен, Ґеррі Бреннер, Моніка Берк і Карен Кудедж, Сенді Карпентер, Дейвід Кешн, Енні Коннелл (яка разом із Яною Айзенберґ просто майстри виручати тоді, коли здавалося б, усе, кінець), Майк і Мімі де Грай, Армінія де Олівейра, Райя Еліас і Джіджі Мадл, Сюзан Фреді, Девін Фрідман, Двайт Ґарнер і Крі Лі Фейвор, Джон і Керол Ґілберт, Меймі Гілі, Енні Габбард і майже нереальний Гарві Шварц, Боб Г’юз, Сюзан Кіттенплан, Майкл і Джіл Найт, Браян і Лінда Нопп, Дебора Лопез, Дебора Люпніц, Крейг Маркс і Рене Штайнке, Адам Маккей і Шіра Півен, Джоні і Кет Майлз, Шерил Моллер, Джон Морс і Росс Петерсен, Джеймс і Кетрін Мердок (з благословення Ніка і Мімі), Хосе Нунес, Енн Пальяруло, Чарлі Паттон, Лора Плеттер, Пітер Річмонд, Тобі і Беверлі Робінсон, Ніна Бернстайн Сіммонс, Стефанія Сомаре, Наталі Стендіфорд, Стейсі Стірс, Дарсі Штайнке, сестрички Торенсон — Ненсі, Лора і міс Ребекка, Дафна Ювіллер, Ричард Воґт, Пітер і Джин Воррінґтон, Крістен Вайнер, Скотт Вестерфелд і Джастін Ларбалестьє, Біл Ї і Карен Зімет.

І насамкінець, зовсім з іншої причини я хочу подякувати моїм улюбленим дядькові Террі й тітоньці Деборі за все те, що вони зробили для мене під час цієї річної подорожі. Назвати їхню допомогу просто «технічною підтримкою» — це применшити важливість цього внеску. Удвох вони сплели страхувальну сітку під моїм смертельним номером, без неї я (все дуже просто) не мала б змоги написати цю книжку. Не знаю, як їм віддячити.

Зрештою, може, нам усім варто облишити спроби віддячити людям, які підтримують нас у цьому житті. Може, мудріше буде здатися чудотворній силі людської щедрості і просто казати «дякую», завжди і щиро, поки лунатимуть наші голоси.

[1] За винятком тих випадків, коли намагаєтеся владнати проблеми, що стосуються балійської нерухомості, як це змальовано у Книзі третій.

[2] Луїс Барраґан (1902–1988 рр.) — найвідоміший мексиканський архітектор ХХ століття, представник так званої «емоційної» архітектури (тут і далі — прим. перекладача).

[3]* У фільмі Філа Робінзона «Поле мрії» (1989 р.) головний герой, фермер Рей Кінселла (Кевін Костнер), отримує наказ таємничого голосу облаштувати бейсбольне поле на місці кукурудзяного. Власник «таємничого голосу» — актор Чарлтон Гестон, володар Оскара, який грав переважно мужніх та героїчних персонажів.

[4] Оригінальна приказка звучить так: «Зачинивши двері, Бог відчиняє вікно».

[5] Йдеться про італо-ефіопську війну (1935–1936 рр). Ефіопія перебувала під італійською окупацією з 1936 по 1941 рік.

[6] В оригіналі цілитель жартівливо прощається: «See you later, alligator, after while a crocodile», що є аналогом наших жартівливих прощань, як-от «чао-какао».

[7] Англійська літера «I», як відомо, означає «я».

[8] Iсліп — містечко поблизу Нью-Йорка на південному побережжі Лонґ Айленда. I–95 — основна автотраса на східному побережжі США, що проходить уздовж узбережжя Атлантичного океану, з’єднуючи Нью-Йорк, Бостон і Флориду. IKEA — транснаціональна корпорація, одна з найбільших у світі торговельних мереж із продажу меблів і товарів для дому. Заснована у Швеції.

[9] Роберт Лоувелл (1917–1977 рр.) — один із найвидатніших американських поетів ХХ століття, драматург, літературний критик, представник сповідального напрямку в поезії.

[10] Луїза Ґлюк (народилася 1943 р.) — американська поетка, володарка Пулітцерівської премії.

[11] Макарони під соусом «чотири види сиру».