Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

Джодаж, бог водної стихії

Навіжена! Майя просто зводить його з розуму! Невже не розуміє, що він не завжди зможе витягувати її пружні сідниці з халепи? Тим паче зараз… Сили поверталися швидко, як для людини, проте надто повільно, як для бога. Та частина, яка залишилася в Майї, не хотіла полишати дівоче тіло. Певно, вона злилася з її іскрою, що вже кілька тисячоліть переходить по спадковості в їхньому роду, ще з часів Великої битви. А без неї хто знає, коли магія повністю відновиться! Тому Догрі нізащо не слухатиме його, доки не відчує перед собою господаря!

- Ти ризикуєш! – сердився, але підтримував дівчину магією, коли Майя впевнено спускалася стрімким схилом до виступу над бурхливими хвилями. У цьому місці, очевидно, море ніколи не буває спокійним, раз по раз розбиваючись об скелі.

- Ми всі ризикуємо! – пропихкала Обрана. Певно, у Всесвіту своєрідне почуття гумору, раз він вибрав для Джо цю навіжену дівицю.

- Проте ти, чомусь, найбільше! - відпустивши магічний аркан, коли Майя вже твердо стояла на виступі, чоловік спритно спустився слідом. У повітрі дужче запахло сіллю та його власною силою, замішаною на крові невинних дів. Схоже, Догрі знову порушив наказ і стрімголов рухається до чергової жертви.

«Доведеться добряче його провчити, коли сили повернутися!» - вирішив бог води, прислухаючись до внутрішніх відчуттів.

- Бо знаю, ти завжди мене врятуєш! - весело підморгнула Майя, висуваючись з-за виступу. – Вони відправили човен, але Фріди не видно… А ні, он вона, сидить! Дивно, не думала, що сестриця настільки слабохарактерна, щоб покірно вирушити на поживу монстру.

Незабаром човен зупинився, мов прив'язаний, вітер стих, а голоси храмовників залунали так виразно, ніби вони зовсім поряд.

- Час! - прошепотіла дівчина, не роздумуючи більше ні хвилини.

Усміхнувшись, наче востаннє, вона кинулася у воду, швидко розчиняючись в темних глибинах. От ненормальна!

Майя

Ніколи не вважала себе боягузкою! Тим паче, мені завжди вдавалося вибиратися неушкодженою з будь-якої халепи. Проте сьогодні, коли мені потрібно зібратися і чітко виконати свою роботу, всередині щось бурхливо протестувало. Або моя інтуїція вперше подавала сигнал не через п'яту точку, або ж я дійсно злякалася! Дуже сподіваюся на друге, оскільки інтуїція мене ще жодного разу не підводила.

Руки дрібно тремтіли і від цього було лише гірше. Якщо Джо помітить, як мені не по собі, він може завернути всю місію, а я на це нізащо не погоджуся. Що б не сталося потім, зараз я зроблю все, аби це чудовисько більше жодної жертви не отримало!

Мені багато чого хотілося сказати чоловікові, котрий якимось дивним чином зайняв значне місце в моїх думках і в моєму серці, і все ж промовчала. Не змогла! Не хочу, щоб він помітив, як я розкисла. Тому не стала більше зволікати! Як тільки човен зупинився, озирнувся наостанок (раптом ми більше не побачимось) і зістрибнула в воду.

Орієнтуватися під водою було неймовірно складно, а на помилку часу не залишалося, та навіть так, часто спливати ще більш ризиковано. Бо якщо мене помітять, то можуть якось завадити, а цього допускати ніяк не можна!

Тіло, що відвикло від тренувань, швидко втомлювалося, руки й ноги німіли, відмовляючись пливти далі, а човен наче й не наближався. "Невже я не зможу?" - билася в голові нав'язлива думка. Ага! Зараз! Я що, дарма все це затіяла?

Плюнувши на побоювання, показалася над водою. Якщо боги будуть до мене прихильні, я впораюся, а якщо ні… що ж, головне не перетвориться на десерт для Морського бога!

До човна виявилося всього якихось пара сажнів. Він мирно погойдувався на хвилях, очікуючи «гостя». Засунувши апарат за пазуху, підпливла до борту. Думала, Фріда не помітить мене, адже якщо дівчина піддалася гіпнотичному співу храмовників, то навіть не усвідомлює, на що зараз іде. Але ні! Вона не лише побачила мене, а ще й спробувала щось закричати. Вийшло відверто погано! З млявого тіла вирвалося незрозуміле слабке блеяння.

- Не напружуйся! - пирхнула, задоволена ефектом. - Я не привид і не нечисть якась, не з'їм тебе, хоча варто було б!

Сестриця шоковано завмерла, величезними очима вдивляючись у моє обличчя.

- А ви з матінкою сподівалися так легко від мене позбутися? - продовжувала вражати, дістаючи з-за пояса ножа. Мотузки на руках та ногах Фріди затягли надійно, не розв'язати. – Дякуй богам, що вам це не вдалося! Інакше хто б зараз витягував твій худий зад з цієї халепи…

- М-м-м!.. – обурено відгукнулася дівчина.

- Знаєш, є щось чарівне в тому, що ти не можеш мені відповісти! - знущалася, як могла, докладаючи всіх зусиль, аби розрізати товсті, міцні мотузки, які ніяк не піддавалися. - Вперше в житті зможеш почути ще когось, окрім себе! І взагалі, чому це ти в свідомості? Зізнатися, я сподівалася заліпити тобі добрячого ляпаса. Маленька помста, так би мовити…

- М! М-м м-м-м! - обурювалася Фріда, тим не менш, не рухаючись.

- Ой! Не починай! - відмахнулася, намагаючись не відволікатися і не надто показуватися над водою. Не варто привертати до себе надмірну увагу. Ще встигнеться! – Ти маєш бути вдячною і мовчати! Враховуючи, що твоя мати вбила нашого батька, я могла б і не рятувати твою нікчемну шкуру…