read-books.club » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу 📚 - Українською

Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повість про Ґендзі. Книга 2" автора Мурасакі Сікібу. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 102 103 104 ... 118
Перейти на сторінку:
якось навіть сказав, що Другій принцесі більше пощастило, бо вона має надійного чоловіка і її майбутнє не викликає занепокоєння. Згадуючи ці слова тепер, Касіваґі почувався винним за те, що, на жаль, не виправдав довіри імператора Судзаку.

«Великий жаль бере мене, як подумаю, що доведеться її залишити саму, — казав Касіваґі, — та оскільки життя не підкоряється людській волі, то їй лишиться тільки нарікати на нещасне заміжжя. О, як же їй буде тяжко! Прошу вас, подбайте про неї».

«О, не накликайте біди! — ридаючи, відповіла мати. — А ви подумали, чи довго я затримаюся на цьому світі, як ви покинете його? Навіщо ж тоді говорити про майбутнє?» І що можна було їй відповісти? Тому Касіваґі звернувся до Садайбена[416] з докладними поясненнями щодо виконання свого наміру. Касіваґі був таким великодушним і розважливим, що його молодші брати, особливо малолітні, поважали його немов свого батька, а тому вкрай зажурилися, дізнавшись про його незвичний намір. Великий смуток запанував у батьковому домі. Так само жалів Касіваґі й Імператор, бо, почувши, що його життя наближається до кінця, поспішно велів підвищити його до звання ґон-дайнаґона. Імператор сподівався, що, зрадівши підвищенню, Касіваґі ще раз прийде у палац для того, щоб висловити свою вдячність, але, на жаль, хворому ставало щораз гірше і він мусив передати свою подяку через інших. Щодо Великого міністра, то така найвища прихильність зворушила його і довела до ще більшого відчаю.

Юґірі, глибоко засмучений хворобою Касіваґі, часто його відвідував. Тож і тепер приїхав якнайшвидше, щоб привітати його з підвищенням. Двір від воріт і до флігеля, де перебував хворий, був заповнений кіньми, каретами й схвильованими людьми. Відколи старий рік змінився новим, Касіваґі майже не вставав з постелі й нікого не приймав, соромлячись свого непривабливого вигляду, однак сьогодні, відчуваючи, що дуже ослаб, а остання розлука вже недалеко, захотів побачитися з Юґірі. «Підійдіть ближче і вибачте, що приймаю вас серед такого безладу», — попросив він і звелів монахам, що молилися біля його узголів’я, на якийсь час вийти.

Юґірі й Касіваґі дружили від самого дитинства і ніколи ніщо їх не розділяло. Тож думка про майбутню розлуку засмучувала Юґірі не менше, ніж батьків і братів Касіваґі. Він сподівався, що недавня радісна звістка про нове підвищення підбадьорить друга, але, на жаль, помилився.

«Чому ви так ослабли? — запитав Юґірі, піднімаючи край завіси. — А я сьогодні сподівався, що радісна звістка хоч трохи поставить вас на ноги...»

«О, мені й самому прикро. Але, на жаль, я давно вже не той, яким був колись...» Надівши шапку «ебосі», Касіваґі спробував було підвестися, але не зміг.

Він лежав, накритий укривалом поверх кількох шарів м’якого білого одягу, накинутих один на одного. Навколо його постелі було чисто й охайно, в повітрі плив легкий вишуканий аромат. Здавалося, що навіть під час хвороби він не змінив своїх уподобань. Зазвичай у тяжкохворої людини дуже швидко куйовдиться волосся на голові й заростає борода. А от Касіваґі, попри його виснаженість, мав світле й благородне обличчя. Підвівшись злегка на узголів’ї, він розмовляв з Юґірі слабим, переривчастим голосом, який брав за душу.

«Схоже, що тривала хвороба не дуже відбилася на вашому обличчі, — сказав Юґірі, потай утираючи сльози. — Ви навіть стали ще гарнішим. Хіба ми не присяглися один одному ніколи не розлучатися і навіть разом померти? А тепер я не розумію, в чому причина вашого тяжкого стану. Могли б принаймні мені, своєму близькому другові, всю правду сказати...»

«Та я й сам не розумію... — відповів Касіваґі. — Хоча певної недуги й не маю, але зовсім непомітно так ослаб, що, здається, став сам не свій. Хоча я не дорожу своїм життям, але намагання затримати мене на цьому світі численними молитвами та обітницями завдають мені стільки страждань, що я сам готовий будь-якої миті з ним розпрощатися. А проте багато чого перешкоджає це зробити. Мене засмучує, що я не тільки не виконав своїх обов’язків перед батьками, але і розбив їхні серця своїм горем, а Імператорові не довів своєї відданості, передчасно залишивши службу. Озираючись тепер на своє життя, я бачу, як мало доброго зробив. А ще мені не дає спокою одна думка, яку не можу відкрити навіть тепер, коли мої дні вже полічені. Але з ким ще я можу поділитися? Звісно, я маю численних братів, але з багатьох причин не можу навіть натякнути на цю таємницю комусь із них. Річ у тому, що одного разу між мною і господарем садиби на Шостій лінії сталося невелике непорозуміння, і відтоді мене не полишає жорстоке каяття. Тривале почуття провини підірвало мої сили й дало початок хворобі, а того дня, коли в садибі на Шостій лінії відбувалася репетиція свята на честь імператора Судзаку, ваш батько[417] дав мені зрозуміти, що не пробачив мене, і я відчув, що не зможу більше залишатися на цьому світі. От тоді я остаточно втратив спокій, а життя стало тягарем. Хоча для вашого батька я мало що значу, але для мене від самого малку він був надійною опорою, тож мені буде дуже гірко від того, що хтось обмовлятиме мене перед ним. Боюся, що ця думка буде переслідувати мене і після відходу зі світу, ставши перешкодою на моєму прийдешньому шляху. Прошу вас, принагідно розкажіть йому про це і спробуйте пом’якшити його серце. О, я був би вам вдячний, якби він простив мені цю провину хоча б після того, як мене не стане».

Його обличчя мало такий стражденний вигляд, що в голові Юґірі майнув невиразний здогад, в якому він, однак, ніяк не міг бути впевненим.

«Які докори сумління вас мучать? — запитав Юґірі. — Мені здається, що батько не змінив до вас свого ставлення, ба навіть надзвичайно стривожився, коли дізнався про вашу хворобу, і співчуває вам. Але чому ви раніше не відкрили мені своєї душі? Я допоміг би вам порозумітися. А тепер, на жаль, уже немає ради...»

«О, якби можна було повернути назад минуле!» — подумав він.

«Правду кажете, — відповів Касіваґі. — Я мав би відкритися вам, як тільки мені полегшало. Але, на жаль, я знову повівся легковажно, немов забувши про те, що як не сьогодні, то завтра... Ніхто, крім вас, не має знати... Я відкрив таємницю вам, сподіваючись, що при нагоді скажете добре слово про мене вашому батькові. Прошу вас, іноді відвідуйте принцесу з Першої лінії[418]. Нехай чутки про її тяжке становище не тривожать імператора-монаха». Ще багато чого хотів сказати Касіваґі другові, але сил йому не стало, і він рукою дав знати, щоб той залишив його.

Cпочивальню хворого знову заповнили монахи, його постіль обступили батько й мати, навколо заметушилися жінки, і Юґірі зі сльозами на очах покинув дім міністра. Та чи треба казати, як горювали його молодші сестри — ньоґо Кокіден та дружина Юґірі[419]? А найбільше тужила за ним, як за людиною щедрої душі й справжнім старшим братом, Тамакадзура, дружина Правого міністра Хіґекуро. У багатьох храмах замовляла вона

1 ... 102 103 104 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"