Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Січові Стрільці вже від початку свойого існування, від листопада 1917 р., стояли в близькім діловім і службовім зв'язку з тодішнім Генеральним Секретарем Військових Справ Симоном Петлюрою. Під час спільних боїв з большевиками на Лівобережжі в січні 1918 р. та з початком лютого в київських боях за Арсенал, Петлюра пізнав і полюбив Січових Стрільців і став їх приятелем. Незабутня була зустріч Петлюри з старшинами СС на заініційованій ним товариській вечері в Києві з початком березня 1918 р., де він особисто познайомився з усіма старшинами та з кожним декілька хвилин говорив. Один з учасників цього вечора оповідає: «Ці повні взаємної симпатії і дійсної щирости сходини, оставили у всіх стрілецьких старшин незабутнє враження».[211]

Біла Церква зв'язала Симона Петлюру і Січових Стрільців в нерозривну дружбу та створила між ними відношення взаємного довір'я та відповідальности. Мотовилівський бій цю дружбу закріпив. Січові Стрільці стали в майбутньому важливою опорою праці і боротьби Симона Петлюри. Вони оправдали це довір'я як передова бойова формація військ Української Народної Республіки та як вірна охорона Уряду і Штабу Дієвої Армії УНР в їх найкритичніших хвилинах.[212]

Ці незабутні моменти наших визвольних змагань, коли Петлюра приїхав з тюрми до Білої Церкви між Січових Стрільців, оспівали поети і народні співці в своїх піснях і думах.

При кінці цієї книжки подаємо одну з таких народних пісень, яку в 1919 р. співали бандуристи між українським військом. Є це «пісня про Петлюру» .[213]

Після Мотовилівського бою Січові Стрільці зайняли того ж дня станцію Васильків. Розгромлені недобитки московських сил втекли до Києва, де виникла жахлива паніка, бо вони розказували про Січових Стрільців, як про непереможне військо. На другий день зайняли стрілецькі сотні Глеваху та Боярку. 20-го листопада зайнято Гатне, а 21-го після цілоденного завзятого бою здобуто Юріївку.

20-го листопада наспіла в розпорядження Стрілецької Команди перша поміч із повстанських сил – Чорноморський Кіш із Бердичева в силі 500 багнетів. 22 листопада поведено з новими силами наступ на Київ. Січові Стрільці здобули Крюківщину і в запеклім бою зайняли станцію Жуляни. На бік Січових Стрільців перейшов цілий Сердюцький Лубенський кінний полк під командою старшини ген. штабу Юрія Отмарштейна, що став пізніше визначним штабовим старшиною Січових Стрільців. Тому, що фронт Чорноморців заломився під натиском московських офіцерських відділів, і плянований наступ не вдався, припинено дальшу офензивну акцію на Київ до часу, доки не наспіють більші сили.

Відомість про переможний бій Січових Стрільців під Мотовилівкою та про їх похід на Київ голосно залунала по всій Україні та була гаслом і закликом до всенародного повстання. Вона надхнула широкі народні маси духом боротьби та вірою в перемогу. Директорія оголосила мобілізаційний маніфест до українського народу. Десятки тисяч озброєних селян станули до боротьби під прапори Директорії Української Народної Республіки.

В Стрілецький табір в Білій Церкві напливали тисячі повстанців, яких формували в сотні і курені оставші старшини СС під проводом сот. А.Домарадського. Була це дуже важка праця порядкувати масу селян та перетворювати її в військові частини, не маючи відповідно налагодженого організаційного апарату, це значить старшин і підстаршин, які змогли б ці частини здисциплінувати.

Оголошення загальної мобілізації було – на думку Стрілецької Ради – передчасне та непродумане. Вона була того погляду, що належить від самого початку повстання приступити до організації боєздатної і здисциплінованої армії під проводом ідейних та бойових старшин і підстаршин. Вона вважала, що невишколені та нездисципліновані війська, до яких на основі загальної мобілізації напливе багато непевних і здеморалізованих елементів – спричинять в майбутньому хаос і безладдя в військовій організації та в бойових операціях. На жаль, ці передбачення Стрілецької Ради справдилися в короткому часі.

Мобілізація народних мас при браку військового апарату давала можливість появитися багатьом самозванчим командантам різних частин, без моральних та фахових кваліфікацій. В той спосіб зродилася т. зв. «отаманія», яка накоїла багато лиха в наших визвольних змаганнях.

На плечі Січових Стрідьців покладено завдання організації багатотисячних селянських мас. Стрілецькі старшини і підстаршини, яких було небагато, працювали без відпочинку, день і ніч, із надзвичайною енергією та з найбільшою самопосвятою. Рівночасно несли Січові Стрільці головний тягар бойових операцій на фронті під Києвом. Стрілецьке постачання зодягало і озброювало в Білій Церкві і Хвастові зорганізовані нашвидку сотні і курені та відсилало їх в розпорядження Стрілецького штабу в Боярці. Великого сприту, організаційного хисту та