Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Романо-германський тип (сім’я) правових систем - сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі давньоримського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права.

Ознаки романо-германського типу (сім Ч) правових систем:

1) виник у континентальній Європі внаслідок загальності розвитку суспільств і держав під сильним впливом римського соціального і правового порядку; поширився на Центральну і Південну Америку (колишні колонії Іспанії, Португалії і Франції), значну частину Африки, країни Близького Сходу, Японію, Індонезію, Південну Корею, Таїланд;

2) розвинувся на основі рецепції (від лат. receptio - прийняття) давньоримського цивільного права, його ідей, принципів та інститутів. Римське право було сприйнято завдяки його популяризації в університетах - італійських, французьких, німецьких (XII—XIII ст.). Велику роль в «очищенні», переробці і пристосуванні римського права до умов життя (в тому числі до місцевого звичаєвого права), особливо в XIV столітті, відіграла школа юристів-глосаторів[42], діяльність якої продовжила школа постглосаторів, які на рівні культури епохи Відродження відпрацювали логічні принципи, конструкції, узагальнили формули римського приватного права.

Істотний внесок у становлення права континентальної Європи здійснило канонічне середньовічне право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних судів (особливо в Іспанії). Канонічне право (його основне джерело - Біблія) як система канонів - правил, що встановлені церквою і стосуються устрою церкви і життя вірян (шлюб, заповіт), ґрунтувалося на принципах римського права, вивчалося в університетах нарівні з римським цивільним правом. У результаті в одних країнах континентальної Європи римське право стало чинним (Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія), в інших (Франція) визначило напрям змісту національного права, що формувалося. Завдяки канонічному праву були створені нові юридичні конструкції, наприклад, інститут вини;

3) основним джерелом (формою) права є нормативно-правовий акт - ця ознака дає підставу називати сім’ю правових систем нормативно-актною. Інші джерела права (звичай, узагальнення судової практики, нормативний договір) посідають підлегле місце стосовно закону як провідного нормативно-правового акту, норми якого формулюються законодавцем - представницьким органом державної влади;

4) нормативно-правові акти супідрядні один одному за юридичною стою: конституційні закони - звичайні (поточні) закони - підзаконні акти. За конституцією визнана вища юридична сила (Конституція ФРН 1949 р., Конституція Італії 1947 р., Конституція Франції 1958 р., Конституція Швейцарії 1999 р. (набрала чинності 01.01.2000) та ін.);

5) поширеною є кодифікація нормативно-правових актів - ця ознака дає підставу називати правові системи цієї сім ’ї кодифікованими.

Тут існують кодекси з високим рівнем узагальнення і систематизації значної частини законодавства. їх особливості: 1) кодекси мають галузевий характер; 2) у них включаються як законодавчі акти парламенту, так і акти, створені в результаті делегованого законодавства (у тих країнах, де воно передбачено конституцією); 3) створюються кодекси і комплексно-галузевого характеру (комплексне законодавство). У Франції з п’яти наполеонівських кодексів три - Цивільний 1804 р., Торговельний 1807 р. і Кримінальний 1810 р.— визнаються, як і раніше діючими, хоч і зазнали значних змін. У Німеччині продовжує діяти зі змінами і доповненнями (а їх понад 140) Німецький кримінальний кодекс (Strafgesetzbuch, автор Адольф Леонард), що набув чинності ще в 1871 р. і «пережив» п’ять реформ кримінального права. Інший кодифікований акт - Німецьке цивільне укладення 1896 р. (набуло чинності 01.01.1900, тому його називають у Німеччині «Укладення 1900 року» або «Кодекс 1900 р.) - більше як за 100 років існування піддавалося багаторазовим змінам і доповненням;

6) право має систему з чіткою структурою: публічне і приватне, їх галузі, підгалузі, норми права. Публічне і приватне право в усіх країнах романо-германської сім’ї містить майже ті самі основні галузі: конституційне, адміністративне, міжнародне, публічне, кримінальне, цивільне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, трудове право і т. д. Подібна однаковість спостерігається і щодо правових інститутів, наприклад, є інститут зобов’язального права як найважливіша складова цивільного права;

7) існує дуалізм права - наявність цивільного і торговельного права як відносно самостійних галузей за своєю природою, розвитком і практичною реалізацією. Вважається, що окрім цивільного права необхідно розвивати торговельне право, оскільки торговельні відносини у світі динамічні, що вимагає: а) швидкого оформлення угод;

б) виконання оформлених угод; в) вирішення у спеціалізованих судах спорів, що виникли між сторонами. У Франції торговельне право як самостійна галузь склалося історично (в XI ст. торговці-професіонали обиралися на посаду суддів-консулів для здійснення правосуддя у сфері торговельної та іншої комерційної діяльності), тому Торговельний кодекс Франції (1807 р.) діє і сьогодні. Хоч Швейцарія й Італія відмовилися від існування торговельного кодексу, інкорпорували норми, що регулюють торговельний обіг у єдиний Цивільний кодекс, проте їхні юристи, як і раніше, визнають існування торговельного права. Те саме спостерігається в Нідерландах, де при створенні Цивільного кодексу відбувся відхід від ідеї дуалізму в системі приватного права;

8) матеріальне право домінує над процесуальним правом (процесуальні галузі права, розглядаються як похідні від матеріальних, що призначені їх “обслуговувати”), на відміну від англо-американського права, де переважає процесуальне право;

9) досконалою є юридична техніка, уніфікована термінологія, запозичена переважно з римського права. Юридична техніка увійшла в систему правових категорій країн романо-германського права лише на межі ХІХ-ХХ ст. Нині серед юристів романо-германського права поширений афоризм: «Право має техніку, і саме є технікою». Серед використовуваних понять у французькій правовій системі (справедливість, інтерес, громадський порядок, крайня необхідність, правила пристойності, провина, сумлінність та ін.) пріоритет віддається гнучким, еластичним поняттям. Гнучкість досягається формулюванням дефініцій із широким значенням, коли охоплюються відразу усі випадки - відомі і невідомі і для кожного з них пропонується трактування.

На відміну від юристів країн англо-американського права, що мислять конкретно, «прецедентно» і створили науку загального права