Читати книгу - "Перший спалах"

Виявляється, у нього є брат. Тобто... був брат. Брат-близнюк, Юрко, точна Андрієва копія, котрої не стало рівно чотирнадцять років тому. Бо його забрала вода, як дідуся і дядька Ігоря.

Але як він міг цього не пам’ятати?

(З Андрієм теж було щось негаразд. Відколи сталася біда, він часто прокидався вночі і просив зашторити вікно. Йому здавалось, що там хтось ходить. Якась біла жінка. Звичайно, йому це снилось. І в цьому не було нічого дивного, бо хлопчик пережив стрес. Ліра збиралася зайнятися хлопцем після того, як оклигає Оля. І вона справді це зробила. Так, було нелегко, бо чудодійна люлька — це та річ, яку можна давати дитині. Але Ліра була майстром своєї справи. Недарма вона стільки років вивчала гіпнотичні техніки і таємничі властивості трав. Ліра звеліла батькам близнюків позбутися всього, що нагадувало про Юрка, включно зі спільними іграшками та фотографіями, і навіть сама прослідкувала, щоб нічого не пропустити.

Та, на жаль, без побічних ефектів не обійшлось. Якщо до цього часу близнюки розвивалися майже блискавично, вміли не лише читати, але й розв’язувати задачки на три дії, розумово випереджаючи навіть восьмирічних дітлахів, то після Ліриних маніпуляцій мозок Андрія різко загальмував. Те, що раніше давалося йому з легкістю, тепер вимагало значних зусиль. Батьки сподівались, що він оговтається і знову стане таким, як раніше, але помилились, бо хлопчикові диво-здібності вмерли разом із братом. Точніше, з пам’яттю про нього.

Хоча ні, не вмерли, а, мабуть, заснули, заморозились. Бо інакше вони навряд чи повернулися б після того, як Андрія добряче шарахнуло блискавкою. І навряд чи йому тепер допікали б ці страшні видіння з мертвим Юрком-Гіласом — з тим самим Юрком-Гіласом, що приходив у його сон і чиє обличчя ніяк не вдавалося запам’ятати. З тим самим юнаком у зеленому плащі, якого Андрій, здавалося, знає усе життя. З тим самим юнаком, чиї риси увесь час розпливалися, стиралися із голови, наче вранішній туман під яскравим сонцем, скільки б він не намагався втримати його у своїй пам’яті. З тим самим юнаком, що був його демоном. З тим самим юнаком, що був Андрієм, точніше, живу Андрієвій підсвідомості, потрохи виїдаючи його розум зсередини).

Вано був спантеличений не менше, ніж Андрій. Ключ дістався йому від хлопчика, якого священик ненадовго погодився прихистити чотирнадцять років тому. Хлопчика, якого до нього привезла Ліра, звелівши забрати ключ і сховати так, щоб той ніколи його не знайшов. Хлопчика, чия мама злягла на кілька тижнів від хвороби, не в силах пережити страшну втрату другої дитини.

Чому Ліра не сказала, що цей хлопчик — син його зрадливої коханої Ольги? Тієї самої Ольги, через яку він ледь не покінчив самогубством? Тієї самої Ольги, що проміняла його — повільного буквогриза Ванічку — на безвідповідального волоцюгу в червоній куртці Олега?

— Ти — і моя мама? Вухам своїм не вірю! — ошелешено сказав Андрій згодом, дивлячись у кудись у пустоту. — Як... Як це? Мій тато відбив у тебе мою маму?

Вано промовчав.

— Навіть не знаю, що мене приголомшило більше: чи то те, що в мене був брат, чи те, що моя мама ледь не стала дружиною такого...кхм...екзорциста. Чорт... Якого біса світ такий тісний?

— Тісний,— замислено погодився Вано. — Значить, так мало бути. Ти мав сам знайти відповідь, повернувшись на початок історії. Бач, коло замкнулося. Змія вхопила себе за хвіст.

Він взяв в’язку з ключами і відчепив «змійку».

— Бери, це твоє! — сказав Вано, простягаючи її Андрієві. — Ти уже й так знаєш всю правду, а отже, тримати це в себе більше немає сенсу.

Андрій взяв ключ і міцно стиснув його в долоні.

— Тепер ти мене відпустиш, Гіласе? — запитав він у когось самими лише губами.

Арт-терапія дає плоди. Сьогодні виписали нашу першу пацієнту — Семенюк Анну Володимирівну, яка перебувала на стаціонарному лікуванні з січня минулого року.

Чесно кажучи, аж таких результатів я не очікував. За період перебування тут Анна написала цілий роман. Мушу визнати, що текст добре структурований, цікавий, цілісний, немає проблем з формулюванням думки, непогано відстежуються причинно-наслідкові зв’язки. На жаль, через відсутність вільного часу поки що прочитав лише першу частину. На днях спробую це