Читати книгу - "Звичайна вдячність"

— Навіщо йому кривдити Аріель?

— Тому що вона носила дитину — його дитину.

— Ні, він надто старий. У нього спотворене обличчя. Якби я не знав його так добре, до смерті налякався б, побачивши його.

— У тому і вся сіль. Ти добре його знаєш, і це анітрохи тебе не хвилює. Думаю, й Аріель не зачіпало. Вона була закохана в нього.

— Слухай, це якась цілковита дурня.

— Сам подумай. Вона безупинно говорила, що хоче поїхати до Джульярдської школи, а потім чомусь різко змінила рішення. Чому? Та тому, що містер Брендт тут.

— Можливо, це через Карла.

— Карл їхав навчатися в коледж. Він сам нам про це казав. Коли я спитав, чи любить він Аріель, чи збирається одружитися, він відповів, що ні. Зараз я розумію: це тому, що в нього не було до неї почуттів. З ким іще вона бачилася? Якби був ще якийсь хлопець, ми про це знали б. Вона бачилася лише з Емілем. Джейку, подумай сам. Аріель була тут майже весь час.

— Чому тоді про це не знає Лайза?

Я пригадав той день, коли стояв біля дверей її спальні, милуючись, як Лайза прасувала голою. Вона ж навіть не помітила мене.

— Джейку, вона глуха. Більше того, думаю, Аріель тікала вночі, коли Лайза спала.

— Але навіщо йому її кривдити? Він що, злився на неї? Який у тому сенс?

— Дорослі роблять купу речей, у яких годі знайти сенс, — я підняв камінь і жбурнув його у воду.

— Чому ж мамі й татові це не спадало на думку? Але якщо ти такий впевнений, чому вони — ні?

— Не знаю. Можливо, вони його так люблять, що навіть не можуть цього припустити.

— Що ж будемо робити? — Джейк притулив коліна до грудей і обійняв їх руками.

— Ми поговоримо з Гасом.

Знайти його було непросто. Передвечірньої суботньої години все позачинялося. Перевірили парковку «Роузі» — нема. Поблукали трохи містом, майже не говорячи; наші думки висмоктали будь-яке бажання вести поміж собою розмову. У голові постійно крутилася сцена смерті Аріель: містер Брендт несе її на плечах, як зібганий шмат тканини, перечіплюється дорогою і викидає тіло в річку. Я дедалі більше скаженів, у душі все переверталося. Навіть подумував піти до Еміля Брендта і тицьнути його носом у лавину звинувачень. Я уявляв поліцію, Доула, який його хапає і, вдягаючи наручники, запихає в машину, а злочинця везуть геть.

— Сподіваюся, він цього не робив, — почулося з порожнечі від Джейка.

Ми бігли додому вулицею Тайлер. Саме мали вечеряти; не хотів, аби батьки хвилювалися, тому довелося йти швиденько. Я кипів від люті.

— Він це зробив і, сподіваюся, його посадять, — була моя відповідь.

Джейк змовчав, а я гаркнув:

— А ти хіба ні?

— Не дуже.

— Джейку, він занапастив Аріель, — я спинився й обернувся до нього. — Він убив нашу сестру. Якщо поліція його не вб’є, я зроблю це сам.

Брат відвернувся від моєї злості і пішов сам.

— І?

— Я не хочу більше вбивств, Френку. Я втомився лютувати. Я втомився від суму. Я щасливий, що мама повернулася. Я хочу лишень, щоб усе було знову добре.

— Але так не буде, не буде, поки Брендт не сидітиме на електричному стільці.

— Добре, — Джейк ішов далі.

Я брів позаду — не хотів більше бути поряд із ним. Волів зостатися на самоті зі своїм розбитим на друзки настроєм. Так і дійшли додому: Джейк — попереду, а я шкандибав позаду.

Мати порозкладала їжу по тарілках: залишки шинки для бутербродів, салат, шматочки дині, смажена картопля. Вечеряли разом, почувся гуркіт Гасового мотоцикла. Я підвівся і побачив, як він паркує «Індіана» біля церкви.

— Я все!

— Але ж ти майже нічого не з’їв, — заперечила мама.

— Я теж усе, — Джейк зиркнув у вікно.

— Щось ви підозріло швидко впоралися, — зауважив тато. — Що надумали?

— Нічого, — відповів батькам.

— Біжіть на вулицю і розважтеся, — всміхнулася мама. — Якщо побачите Гаса, перекажіть, хай заходить і пригощається всім, чим забажає.

Ми спустилися в церковний підвал. Вода шуміла в маленькій ванній кімнаті; коли дзюркіт стих, я озвався:

— Гасе?

— Хвилинку, —