Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

одна група (скажімо, ті з нас, хто вважає, що торговельні центри жахливо потворні) не використала політичний і регуляторний процеси, щоб нав’язати свої естетичні вподобання іншій групі (тим, хто володіє торговельними центрами, й людям, яким подобається здійснювати в них дешеві та зручні покупки). Таким чином, ніщо не забороняє нам помріяти про світ без торговельних центрів.

Чи дійсно ми маємо добре розроблену монетарну політику? Я ставив це питання в першому виданні цієї книги 2002 року. Ось частина відповіді: «Японська економіка — те диво 1980-х років — уперто опирається традиційним монетарним і фіскальним методам корекції, зумовлюючи те, що Wall Street Journal назвав “одними з великих економічних дебатів нашої епохи”»[319]. Чи може щось подіб­не відбуватися тут?

Це сталося, розпочавшись 2007 року. Це не робить мене генієм (я так само передбачив, що команда Cubs виграє Світову серію з багатьох причин). Це просто підтверджує, що ми ще не подолали бізнес-циклу (економічних припливів і відпливів, що ведуть до періодичних рецесій). Ми думали, що приручили його, а потім фінансова криза мало не скинула нас Із рейок. Ці коливання в економіці приносять із собою багато невинних жертв.

Бен Бернанке і ФРС, схоже, зробили багато правильних речей. Що вони зробили неправильно, про що ми ще не знаємо? Пам’ятаєте, Алан Ґрінспен був генієм (утримуючи інфляцію під контролем), поки не перестав бути ним (бо втратив гроші, живлячи мильні бульки активів).

Це виклик і для регулювання. (Дискусії вже розпочалися, але до рішень ще не дійшло.) Як ми вправляємося зі «системним ризиком» у взаємозалежній фінансовій системі? Залізний закон капіталізму полягає в тому, що фірми, які програють, мусять програвати. Ми зробили це з Lehman Brothers і мало не пішли всі слідом за ним. Глобальна фінансова система не подібна до підручникової моделі, де сильні фірми у кризі виживають, а слабкі гинуть, вона радше схожа на групу альпіністів, зв’язаних між собою на краю провалля. Як ми дозволяємо ринку карати тих, хто помилився, не скидаючи з вершини всіх нас?

Через сорок років куди віднесуть «азійські тигри» — до живої природи чи до успішного розвитку? Ось вправа: знайдіть дитину віком 8—9 років і спробуйте йому чи їй пояснити, чому значна частина світу живе комфортно, навіть розкішно, тоді як мільйони людей по всій планеті вмирають з голоду, а мільярди ледве животіють. У певний момент це пояснення почне здаватися неадекватним. Зрозуміло, що в нас немає срібної кулі для економічного розвитку. Ми її не маємо і для раку, однак не здаємося. Чи буде світ значно менш бідним у 2050 році? Відповідь на це неочевидна. Ми можемо уявити собі східноазійський сценарій, коли країни трансформують самі себе протягом десятиліть. Або уявимо сценарій для Екваторіальної Африки, за яким країни смикатимуться з року в рік взагалі без ніякого економічного розвитку. Один сценарій виведе мільярди людей із бідності й лиха, другий — ні.

Коли ми запитували сорок років тому, чи залишатимуться бідні країни бідними, це запитання здавалося віддаленим і абстрактним, майже як наче відповідь визначалася б майбутнім розташуванням зірок. Однак, коли ми розіб’ємо це питання на складові, — коли ми запитаємо про те, що, як ми знаємо, відрізняє багаті країни від бідних, то глобальна бідність видасться легшою до подолання. Чи будуть органи управління країн, що розвиваються, створювати й підтримувати інститути, які стимулюють ринкову економіку? Чи створять вони експортні виробництва, що дадуть їм змогу вирватися з пастки натурального господарства, і чи відкриють Сполучені Штати свій величезний ринок для цих продуктів? Чи використають багаті країни свої технології й ресурси, щоб боротися з хворобами, які руйнують світ, що розвивається, особливо СНІДом? Чи матиме сім’я або новонароджена дівчина в сільській місцевості Індії стимули для інвестування у свій людський капітал?

Чи може Америка привести свій фіскальний дім знову до ладу? Сполучені Штати є найбільшим боржником у світі. Ми винні китайським власникам облігацій понад трильйон доларів. Ми мусили багато позичати, щоб платити за нашими рахунками за останнє десятиліття. Витверезним чинником є те, що деякі з наших найзнач­ніших урядових витрат ще попереду, бо бебі-бумери[320] виходять на пенсію і починають звертатися за соціальним забезпеченням та Medicare. «Дивідендів миру»[321] в кінці Холодної війни вистачило на 45 хвилин, тож, схоже, ми муситимемо складати великі оборонні бюджети в недалекому майбутньому. Від математики нікуди не втечеш: усі резонні розрахунки, які я бачив, свідчать, що наша фіскальна траєкторія нестабільна.

Що ж ми робитимемо з усім цим? Американське суспільство розвинуло в собі не просто антипатію до вищих податків, а відчутну ненависть. Це було б ще нічого, якби ми хотіли обтяти уряд до таких розмірів, які могли б фінансувати. Однак ми не зробили й цього.

Подумайте, що це означає. На шляху вперед ми якось повинні отримувати достатньо надходжень, щоб (1) платити за те, що обраний нами уряд збирається робити, чого ми не робимо зараз повною мірою, (2) платити відсотки, які ми накопичили за минулими рахунками, і (3) покривати нові витрати, пов’язані зі старіючим населенням і дорогими субсидійними обіцянками.

Це потребуватиме серйозного політичного лідерства й визнання американцями того, що статус-кво вже не варіант. Саймон Джонсон, який мав величезний досвід подолання фінансових криз як колишній головний економіст Міжнародного валютного фонду, зазначив: «Надмірне позичання завжди закінчується погано і для індивіда, і для компанії, і для країни»[322]. Протягом перших десяти років нового тисячоліття три сторони багато позичали: споживачі, фінансові компанії та уряд США. Поки що дві з них заплатили величезну ціну за цю підтримку. Чи треба ще чекати чогось паскудного?

Ось такі мої питання. Я сподіваюся, що тепер ви довідалися більше для себе. Чудовою особливістю економічної науки є те, що коли ви ознайомитесь із видатними ідеями, вони починають з’являтися скрізь. Сумною іронією курсу «Економіка 101» є те, що студенти надто часто змушені слухати нудні езотеричні лекції тоді, коли економіка розгортається повсюди навколо них. Економічна наука пропонує розуміння добробуту, бідності, гендерних стосунків, довкілля, дискримінації, політичної боротьби, якщо згадати лише частину того, чого ми тут торкнулися. Хіба це не цікаво?

Книжка, що увійшла до списку 100 найкращих бізнес-книжок усіх часів!

Уперше без нудних підрахунків і графіків!