Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Наша наступна велика вада: із дванадцяти моїх прогностичних чинників успішного подолання проблем є один абсолютно не характерний для Сполучених Штатів. Це бажання навчатися на альтернативних прикладах розв'язання проблем, які використовувалися іншими країнами (чинник 5). Наше небажання навчатися пов'язане з нашою вірою у «винятковість» Америки, мовляв, США настільки унікальні, що все зроблене іншими країнами нам не підходить. Звісно, що це повна нісенітниця: хоча Сполучені Штати й відрізняються від решти країн у багатьох аспектах, але всі люди, суспільства, уряди й демократичні системи мають спільні риси, які дають нам можливість навчатися один у одного.

Зокрема, наша сусідка Канада є, подібно до Сполучених Штатів, багатою демократичною країною з великою територією, незначною густотою населення, англійською мовою як панівною, зі свободою вибору, що є результатом захисних географічних бар'єрів, та значними мінеральними ресурсами, а її населення складається переважно з іммігрантів, які прибули до Північної Америки після XVI століття нашої ери. Хоча світова роль Канади й відрізняється від ролі Сполучених Штатів, обидві ці країни мають спільні універсальні людські проблеми. Багато канадських соціально-економічних та політичних традицій різко відрізняються від американських, зокрема, щодо системи охорони здоров'я, імміграції, освіти, пенітенціарної системи, а також балансу між інтересами індивіда та громади. Деякі традиційні проблеми, які американці вважають непереборними, вирішуються в Канаді способами, що отримують широку громадську підтримку. Наприклад, канадські критерії прийому іммігрантів є більш детальними та раціональними, аніж американські. В підсумку 80 % канадців вважають іммігрантів корисними для канадської економіки — і таке ставлення радикально відрізняється від болісного розколу американського суспільства в питанні імміграції. Невігластво американців щодо сусідньої Канади приголомшує. З огляду на те, що канадці говорять англійською, живуть буквально на одному сходовому майданчику зі США і мають спільні з ними телефонні системи та територіальні коди, багато американців навіть не думають про цю країну, як про щось доволі відмінне. Вони не усвідомлюють, наскільки не схожа Канада на Сполучені Штати, і не задумуються над тим, що ця сусідня країна може надати чимало прикладів того, як можна долати проблеми в Америці.

Спершу може здатися, що американці сприймають Західну Європу дещо інакше, ніж Канаду. Нам очевидно, що Західна Європа відрізняється від США так само, як США відрізняються від Канади, але останній факт чомусь не є для нас очевидним. На відміну від канадців, західні європейці досить віддалені територіально від Сполучених Штатів, до них треба добиратися літаком щонайменше п'ять годин, а не автомобілем за кілька десятків хвилин, їхня рідна мова здебільшого не англійська, а переважна частина їхньої історії не була пов'язана з імміграцією, як нині. Проте західноєвропейські країни є багатими демократичними державами, перед якими стоять такі знайомі американцям проблеми, як охорона здоров'я, освіта, тюрми та інші, але ці проблеми вони вирішують в інший спосіб. Зокрема, європейські уряди підтримують систему охорони здоров'я, громадський транспорт, освіту, громадян похилого віку, мистецтва та інші сфери суспільного життя за допомогою державного фінансування в рамках політики, яку американці зазвичай зневажливо відкидають, вважаючи «соціалістичною». Хоча у США дохід на одну людину дещо більший, аніж у більшості європейських країн, середня тривалість життя та показники особистого задоволення постійно вищі у Західній Європі.

Це означає, що ми можемо багато чого запозичити у західноєвропейських країн. Але новітня історія Сполучених Штатів містить обмаль прикладів того, як американський уряд посилав до Західної Європи та Канади місії, щоб повчитися там, як це робив колись японський уряд доби Мейдзі, посилаючи свої місії до Західної Європи та Сполучених Штатів. Пояснюється це тим, що ми переконані: американські методи апріорі є кращими за канадські та західноєвропейські, а Сполучені Штати настільки унікальні, що європейці та канадці не можуть запропонувати нам нічого цінного. Такий негативний підхід позбавляє нас варіанта вибору, який часто виявлявся вельми корисним як для окремих індивідів, так і для цілих країн: навчатися на прикладах, які вже були успішно застосовані для подолання кризи.

Два останніх чинники містять одну незначну ваду й водночас суперечливу тезу. Незначна вада полягає в тому, що американці не мали змоги загартувати свій національний характер і навчитися терпляче зносити смутні часи та поразку (чинник 9), до того ж це різко суперечить нашому оптимістичному підходу до вирішення проблем і загальній налаштованості на успіх. На відміну від британців, які змогли впоратися з пов'язаним із Суецькою кризою 1956 року приниженням, та японців з німцями, що досить швидко оговталися від приголомшливої поразки у Другій світовій війні (а німці — ще й у Першій світовій), в Америці невдача у В'єтнамі посіяла розбрат у суспільстві, й пережити її американцям було дуже важко. Сполучені Штати заслуговують на оцінку «посередньо» за свій попередній досвід подолання криз (чинник 8). Ми не зазнали поразки у війні й окупації, як Німеччина та Японія; на нашу територію ніхто не вторгався, як це сталося з Фінляндією: на відміну від Британії та Австралії, над нами не висіла загроза вторгнення. Ми не зазнали масштабної трансформації, як Японія в 1868-1912 роках або як Британія у 1946-1946 роках та наступних десятиліттях. Але США пережили тривалу й жорстоку Громадянську війну, одужали від Великої депресії 1930-х років і успішно переключилися з мирної самоізоляції на повну мобілізацію національних ресурсів під час Другої світової війни.

-

На попередніх сторінках я підбив підсумки застосування своїх дванадцяти прогностичних чинників до Сполучених Штатів. Географічні особливості, які забезпечують нам свободу вибору, наше сильне почуття національної ідентичності, а також наш досвід гнучкості є чинниками, що зумовлюють сприятливий прогноз. Чинниками, які постають перепонами на шляху до позитивного результату, є наш нинішній брак консенсусу щодо наявності чи відсутності кризи, наша схильність перекладати провину за свої проблеми на когось іншого замість того, щоб визнавати власну відповідальність, намагання багатьох впливових американців захистити самих себе, а не працювати задля блага країни, а також наше небажання навчатися на успішному досвіді інших країн. Але ці чинники не означають, що ми неодмінно вирішимо взятися за подолання існуючих проблем; вони просто вказують, наскільки ймовірним є наше рішення приступити до їх подолання.

Що очікує Сполучені Штати в майбутньому? Це залежить від того, який варіант дій ми оберемо. Ті величезні фундаментальні переваги, які ми маємо, означають, що наше майбутнє може залишатися так само блискучим, як і наше минуле, якщо ми успішно усуватимемо перепони, які ж самі собі й створюємо. Але сьогодні ми займаємося тим, що марнуємо свої переваги. Історія знає приклади інших країн, які мали колись неабиякі переваги, але також не скористалися ними. Історія знає приклади інших