Читати книгу - "Грот афаліни"

— А хай вони поздихають… І близько не підпустили. Думав, може, не бачать, темно. Вийму рибину поплещу нею, щоб запах пішов по воді. Жоден не підплив!

— Треба було хоч так накидати. Вони не дурні, зрозуміють, що ми з добром до них.

— Кидав! Ось, у мішку, може, третина тільки зосталася. Ще раз спробую, наприкінці.

— Я пропоную так: перше занурення — удвох. А потім чергуватися. Ліхтар постав, щоб світив на воду. Для орієнтування…

Далі вони не обмовилися жодним словом, ніби посварилися. Мовчки зібралися, причепили акваланги. Один узяв підводний ліхтар, не той, що горів скраю плота, другий, і два черпаки. Занурювалися так, ніби хотіли сісти на уявний бортик плота, але знічев'я перекидалися догори ногами у воду.

Розійшлися і зійшлися круги, похитався трохи ліхтар, помигувала пляма світла на воді…

Янг набрався нахабства: поки вони занурюватимуться, а потім зачерпуватимуть, вимиватимуть, він похазяйнує у них на плоту. Ніяких мук совісті не відчував, здалося навіть, що долетів до нього схвальний голос Абдули: «Молодець! Так їм, грабіжникам, і треба!» — «Я нічого не братиму. Я тільки термос з кавою… Вони обійдуться без нього, а я вже не можу: нутро хочеться погріти… Підкину потім порожній, от здивуються!» Роздягнувся Янг другий раз швидко, хотілося скоріше дорватися до солодкої, духмяної і гарячої кави. Плюхнув у воду сміливо — не було кого остерігатись.

Ледве вибрався на пліт, царапаючи коліна об кострубаті дошки. І одразу попідпливали дельфіни, повиставляли півколом зубасті пащі, чмихаючи, муркотять, скриплять. Ну й створіння! Бобі коло самісінького помосту, задер високо голову і поклав її підборіддям на край, роззявився як тільки міг. Ніби просив-благав: погодуй! І Янг забув про термос, взявся за плівчастий мішок з рибою. Бобі делікатно взяв рибку і зсунувся у воду. Іншим кидав у роти по черзі. Дісталось кожному по дві, по три, а Бобі навіть дав четверту, маленьку. Малюк спробував вискочити на поміст, як робив це у дельфінарії, але наколовся об край дошки, зсунувся у воду, незадоволено посвистуючи.

— Немає більше… от, бачиш? — Янг навіть вивернув мішочок перед його очима, кинув його на круглу річ, зауваживши між іншим, що вона схожа на решето.

Кепська справа: дельфіни більше голодні, ніж він. Вони просто досі терпіли, а тепер, мабуть, терпіння закінчилося. Стануть поступливішими, затанцюють під дудку чужинців. Голод — не тітка.

Узяв ліхтар, поводив пучком світла по воді, провів повз стіни, по самих стінах грота. Світло розсіювалося, але можна було розібрати, що ліва стіна нахилена, як покрівля, вона нерівна, у напливах і западинах. У самому кутку, де темніше, ніж будь-де, ці напливи повилазили з колишніх щілин, як висолоплені ніздрюваті язики. Ці стіни і «язики» сіро-бурого кольору, інколи коричневі, а то й чорні. Стіна праворуч теж має нахил, але початок її близько від мису ніби викусаний. Там і створилася ота сідловинка, в яку він забирався, як у лігво. До самого верху гострого склепіння, світло ліхтаря не доходило, але світла пляма, схожа на пуголовка з хвостиком, від нього зникала.

Янг спохопився: чим він займається?! Жах… Зараз випливуть аквалангісти… А де той термос? Он, у другому решеті.

Ставлячи ліхтар на попереднє» місце, трохи не зіпхнув його у воду. Затиснув термос під пахву і плюхнув животом на воду, запрацював правою рукою. До нього одразу підплив Бобі, потім випередив, розвернувся, хлюпнувши хвостом так, що Янг закашлявся. Хотів, мабуть, сказати — чого повзеш, як черепаха?

Кашляючи, вибрався на свій берег. Клав здобич під ноги і добре обмацував навколо, щоб термос не скотився у воду. В ту ж мить почув за стіною невиразні, спотворені луною голоси: випливли аквалангісти. Добре, що встиг утекти… А що вони говорять? Не розібрати… Одягнувшись, переліз через бруствер, притискуючи термос до грудей. Зайняв місце біля свого спостережного пункту, слухав, поглядав, а руки робили своє — відкручували кришку; зуби смикнули корок, у ніс полетіли гарячі бризки. Налив трохи у кришку-чашечку, подув — і зацмокав, умліваючи від насолоди і тепла в животі.

— Бач, посміливішали без нас… Кружляють навколо плота.

Обидва аквалангісти сиділи навпочіпки на плоту один проти одного, не знімаючи аквалангів зі спини. Між ними на черпалці стояв ліхтар.

— Я зараз візьму рибку, поманю, — підвівся один на ноги, роздивився. — Ч-чорт… Зіпхнули, мабуть, у воду, вилазячи. Не бачу мішка.

— А он, на решеті. Порожній.

— Я-як порожній? Там ще кілограмів три було! Я добре пам'ятаю, що не клав його на решето!

— Старий, лікуватись треба… Склероз — погана річ.

— Іди ти!.. Дурнем мене вважаєш, чи що?

— Ну то де тоді риба? І хіба мішок з ногами, щоб перескочити на решето?

Устав і той, що називав другого старим. Підняв ліхтар, провів світлом по воді, повз стіни, ковзнув трохи по стінах, потім знову по воді. У кружок світла потрапив величезний плавник, мабуть, Діка. Ще раз промінь ковзнув по стіні — біля самого Янга, і йому довелося пірнути за гребінь.

— Не подобається мені все це. Нечисте тут місце… Недаремно туземці на озеро не ходять. Багато сьогодні всяких загадок. Випливали — ти бачив, як огонь танцював, потім зник був?

— Ну-у…

— Не подобаються мені такі фокуси… Слухай, а пам'ятаєш, як Піт розказував про виставу? Дельфіни вискакували на поміст, лягали… Може, й тепер побували тут, поковтали рибу.

— Авжеж! Вони в крайньому разі стягнули б мішок у воду і там термосили б його. А він лежить пустенький на решеті. До того ж… ще й вивернутий! І якби вони скакали на пліт, то ліхтар би зіпхнули.

«А що ви ще заспіваєте, коли побачите, що термос…» — не встиг додумати Янг.

— Не ліхтар зіпхнули, а термос… Термоса немає! — той, що стояв з ліхтарем, незграбно затупав ластами, світячи навколо плота на воду. — Ніде не плаває.

— А термос і не могли зіпхнути, я його в решето клав. І добре це пам'ятаю, можеш не посміхатись! Знаєш, у печерах іноді поселяються величезні восьминоги. Для них тут добра схованка… Восьминог може щупальцями чого хочеш наробити.

— Перестань… А то я більше у воду не полізу.

— Полізеш, нікуди не дінешся.

Вони поприсідали біля черпаків, почали ритися. Потім залишився на плоту один, а другий з ліхтарем на грудях і черпаком у руках ковзнув за борт. Той, що зостався, зняв із-за плечей акваланг, обережно поклав на дошки. Помахав трохи руками, порозгинався, натискуючи обома руками на середину і крутячи стегнами. Висипав з черпака щебінь у решето.

«Знаходять вони щось чи ні? — мляво подумалося Янгу. —