Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Міріам вирішила почекати з остаточним висновком до того часу, поки не зустрінеться з Лісбет і не почує її пояснення. Вона раптом відчула, що ладна розплакатись, і на кілька годин дала собі спокій, затіявши прибирання.

О сьомій годині вечора у неї вже був новий замок, і квартира набула більш-менш жилого вигляду. Міріам прийняла душ і тільки-но розташувалася на кухні в чорному із золотом східному халаті, як у двері подзвонили. Відчинивши, вона побачила перед собою дуже огрядного і неголеного чоловіка.

— Доброго вечора, Міріам! Мене звуть Тоні Скале, я журналіст. Можете відповісти мені на кілька питань?

Фотограф, що прийшов разом з ним, миттю клацнув перед її носом спалахом.

Міріам Ву вже була приготувалася дати йому копняка й одночасно зацідити ліктем у перенісся, але вчасно схаменулася, адже це тільки дасть їм нагоду зробити ще яскравіші знімки.

— Ви були за кордоном разом з Лісбет Саландер? Ви знаєте, де вона зараз?

Міріам Ву зачинила двері і замкнула їх на новий замок. Тоні Скале просунув палець в отвір для пошти і відхилив кришку:

— Міріам! Рано чи пізно вам доведеться поговорити з пресою. Я хочу вам допомогти.

Вона стиснула кулак і стукнула по дверях. Тоні Скале, якому вона прищикнула пальці, завив від болю. Потім вона замкнула внутрішні двері, пішла в спальню, лягла на ліжко і зажмурилася. «Лісбет! Коли я доберуся до тебе, я тебе задушу!» — подумала вона.

Після поїздки до Смодаларьо Мікаель Блумквіст того ж дня відвідав ще одного з тих, кого Даґ Свенссон збирався викрити в своїй книзі. Таким чином він за тиждень перевірив шістьох з тридцяти семи чоловік у своєму списку. Останній був суддею. Зараз він уже вийшов на пенсію і жив у Тумбе, але свого часу провів кілька процесів, у яких справа торкалася проституції. На відміну від інших цей бісів суддя нічого не заперечував, не намагався погрожувати і не благав зглянутися. Він, навпаки, відверто визнав, що, мовляв, так, трахався з дівчатками із Східної Європи. Ніякого каяття не відчуває. Проституція — це, мовляв, цілком поважна професія, і він тільки надав дівчаткам послугу, ставши їхнім клієнтом.

О десятій годині вечора, коли Мікаель проїздив Лільєхольм, йому зателефонувала Малін Ерікссон.

— Привіт, — сказала Малін. — Ти бачив ранкові газети?

— Ні. А що там таке?

— Щойно повернулася додому подруга Лісбет Саландер.

— Хто-хто?

— Лесбіянка на ім’я Міріам Ву, яка мешкає в її квартирі на Лундаґатан.

«Ву, — пригадав Мікаель. — На дверях було написано „Саландер — Ву“».

— Дякую за дзвінок. Я їду.

Новина про повернення Міріам Ву з’явилася в одному з вечірніх випусків ранкових газет о пів на восьму вечора. Незабаром до неї звернулися з проханням прокоментувати з «Афтонбладет», а за три хвилини після цього дзвінка — з «Експресен». «Актуельт» опублікувала цю новину, не називаючи її імені, але до дев’ятої години до неї встигли вже звернутися з подібним проханням не менше шістнадцяти репортерів різних засобів масової інформації. Після цього Міріам Ву висмикнула телефонний шнур з розетки і вимкнула мобільник.

Двоє з них подзвонили їй у двері. Міріам Ву не вийшла на дзвінок і погасила в квартирі всі лампи. Наступному журналістові, який до неї чіплятиметься, вона ладна була розквасити ніс. Урешті-решт вона увімкнула мобільник і зателефонувала приятельці, що жила поблизу в районі Хорнстулла, з проханням пустити її до себе переночувати.

Вона непомітно вийшла з під’їзду свого будинку буквально за п’ять хвилин до того, як до нього під’їхав Мікаель Блумквіст і подзвонив у порожню квартиру.

У суботу Бубланськи зателефонував Соні Мудіґ о десятій ранку. Вона проспала цього дня до дев’ятої, потім бавилася з дітьми, аж поки чоловік повіз їх на прогулянку, щоб заразом купити чогось смачненького.

— Ти читала сьогоднішні газети?

— Взагалі-то ні. Я прокинулася тільки годину тому і була заклопотана дітьми. Щось сталося?

— Хтось у групі зливає інформацію пресі.

— Це ми давно вже знаємо. Хтось кілька днів тому передав їм дані медичної картки Лісбет Саландер.

— Це зробив прокурор Екстрьом.

— Та ти що?

— Авжеж він. Це ж ясно. Хоча він, певна річ, ніколи в цьому не признається. Він намагається підігріти інтерес, коли йому це вигідно. Але це інша справа. Якийсь журналіст на ім’я Тоні Скале розмовляв з кимось із поліцейських, і той злив йому купу інформації про Міріам Ву. Між іншим, там були деталі, що виявилися вчора на допиті. Якраз це ми збиралися притримати, і тепер Екстрьом розлючений.

— От чорт!

— Журналіст не називає імен. Він описує своє джерело як «людину, що посідає провідне місце у процесі розслідування».

— Кепсько, — сказала Соня Мудіґ.

— А раз у статті джерело згадане як «вона».

Соня промовчала двадцять секунд, перетравлюючи почуте. У слідчій групі вона була єдина жінка.

— Бубланськи, я не говорила ні слова жодному журналістові. Я не обговорювала хід слідства з жодною людиною поза групою. Навіть зі своїм чоловіком.

— Я вірю тобі і ні секунди не думав, що інформацію зливаєш ти. Але, на жаль, так думає прокурор Екстрьом. Зараз у вихідні на чергуванні сидить Ханс Фасте і не скупиться на всілякі натяки.

Соня Мудіґ відчула раптом, що їй стало зле.

— І що ж тепер?

— Екстрьом вимагає, щоб тебе усунули від слідства, доки це питання не з’ясується.

— Але ж це якесь безглуздя! Як я доведу…

— Ти не повинна нічого доводити. Доводити буде той, кому доручено розслідування.

— Я знаю, але ж… Казна-що! Скільки часу забере розслідування?

— Розслідування вже проведено.

— Що?

— Я спитав. Ти сказала, що не зливала інформацію. Таким чином, справу розслідувано, і мені залишилося тільки написати відповідний рапорт. Зустрінемося в понеділок у кабінеті Екстрьома і запитаємо про дещо.

— Дякую тобі, Бубланськи!

— Нема за що.

— Одначе проблема залишилася.

— Я знаю.

— Якщо я не зливала інформацію, то, значить, це зробив хтось інший з нашої групи.

— У тебе є припущення?

— Спрожогу я б сказала, що це Фасте… Але насправді я так не думаю.

— Тут я схильний з тобою погодитися. Але від нього можна чекати всякої підлості, а вчора він по-справжньому розізлився.

Бубланськи любив прогулятися пішки, коли дозволяли час і погода, — так він підтримував себе у формі. Він жив у Сьодермальмі на вулиці Катаріна-Бангата, неподалік від редакції «Міленіуму», як, утім, і від «Мілтон сек’юриті», де раніше працювала Лісбет Саландер, і