Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

Найближчою до терористичної діяльності є партизанська війна, що локалізується в сільській місцевості. Партизанська війна характерна для країн третього світу з відсталою соціальною структурою. Партизанські загони вирізняються насамперед специфічним складом бойовиків (селяни, малоосвічені робітники і ремісники, декласовані елементи). Їхня діяльність має характер масових збройних зіткнень, триває десятиліттями, то майже припиняється, то знову активізується. Нерідко партизани використовують терористичні методи боротьби: диверсії на залізницях, трубопроводах та інших комунікаціях, замахи на відомих політиків, чиновників, суддів. Для здійснення антиурядової диверсійно-терористичної діяльності створюються спеціальні бойові структури. Партизанські формування обмежуються встановленням контролю над місцем постійного проживання бойовиків.

Політичні убивства, у здійсненні яких як замовник, так і убивця зацікавлені корисливо. Такі злочини не зумовлені соціальною боротьбою. Часто стосовно конкретних вчинених злочинів неможливо однозначно стверджувати, що це терористичний акт чи просто політичне убивство. В окремих випадках політичне убивство і терористичний акт можуть становити одне ціле (убивство А. Лінкольна)[42].

Збройний напад без смертельного результату і заподіяння незначного збитку майну здійснюються терористичними організаціями на стадії становлення, коли ще не накопичений досвід проведення великомасштабних операцій, а також активно діючими організаціями, яким необхідно тільки продемонструвати здатність до проведення збройних операцій.

Кібертероризм (кібервійна) — напади на комп’ютерні мережі і банки даних. Перші випадки “комп’ютерного тероризму” сталися наприкінці 1990-х років, що пов’язано як з розвитком світових мереж, телекомунікацій, так і зі зрослою роллю комп’ютерів у всіх сферах життя. Зворотний бік цього явища — залежність нормальної життєдіяльності суспільства від надійності комп’ютерів і, як наслідок, підвищена увага до них так званих суперхакерів і кіберхуліганів. Напади на комп’ютери за допомогою несанкціонованого доступу здійснюються з метою саботувати роботу відповідних установ. Так, відділ захисту Пентагону свідчить, що щотижня інформаційні вузли міністерства піддаються більш як 60 нападам. Більшість із них вчиняють хакери, що займаються хуліганством, але під час бомбардувань Югославії в 1999 р. групи хакерів у Росії, Сербії й інших країнах цілеспрямовано атакували сервери, що належать американським державним структурам. У 1997 р. зафіксований випадок нападу тамільської кібергрупи “Чорні тигри Інтернет” на електронну пошту уряду Шрі-Ланки. У травні-червні 1998 р. хакери, які протестували проти індійських ядерних випробувань, знищили “домашню сторінку” й електронну пошту Індійського атомного дослідного центру в Бадхе. У вересні 1998 р. у Швеції одним з лівих угруповань був знищений сервер шведських правих радикалів. Сьогодні кібертероризм завдає значних збитків урядовим та комерційним мережам. Разом з тим багато фахівців зазначають недостатній рівень захисту життєво важливих інформаційних вузлів і мереж.

Кримінальні злочини, які епізодично або випадково використовують терористичні методи: захоплення заручників при загрозі арешту тощо. Таку злочинність, як правило, не можна кваліфікувати як терористичний акт.

Після розпаду Радянського Союзу на його теренах виник цілий комплекс передумов для напруженості соціального, національного, ідеологічного, психологічного, міжконфесійного характеру. Насамперед крах тоталітарної системи, параліч влади і затяжна економічна криза, різке падіння життєвого рівня переважної більшості народу і подальше його зубожіння, а також загострення суспільних протиріч, зміна світогляду, падіння моральності, торжество цинізму, вибух злочинності зумовили посилення тероризму.

Своєрідним полігоном для підготовки членів терористичних організацій убивць на замовлення стала й тривала війна в Афганістані. Своєю жорстокістю та усвідомленням неможливості переможного її завершення, іншими негативними чинниками вона надломила психіку тисяч наших співвітчизників, розлютила і виробила звичку в конфліктних ситуаціях вдаватися до брутальної сили із застосуванням зброї.

За своїми основними характеристиками тероризм у країнах, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу, подібний до загальновідомого тероризму в усіх його проявах. Про це свідчить вибух на центральному ринку Владикавказа у 2003 р. Вибуховий пристрій терористи розмістили в овочевих рядах, де завжди багатолюдно. Його потужність, за оцінкою фахівців, була еквівалентна 7 кг тротилу. Постраждало понад 200 чоловік, 62 з них загинуло. У нашому суспільстві відбуваються такі негативні явища та процеси, які створюють реальну загрозу вибуху тероризму в нашій державі: соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку середнього класу, зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур, корумпованість державного апарату, організована злочинність, великомасштабний незаконний обіг зброї, девальвація моральних і духовних цінностей[43].

Статистичні дані свідчать, що в Україні дедалі загрозливішого характеру набуває тенденція вчинення злочинів терористичної спрямованості з використанням саморобних вибухових пристроїв. У 20032004 рр. в Україні вчинено понад 560 таких злочинів, внаслідок чого 90 осіб загинуло (з них 15 представників владних структур), 218 дістали поранення. Проведений аналіз засвідчує, що ці акти, як правило, здійснюють кримінальні елементи під час боротьби за розподіл сфер впливу у незаконній підприємницькій діяльності з метою усунення конкурентів, а також вбивства або залякування представників органів державної влади та управління.

Істотну і реальну загрозу міжнародній стабільності та безпеці становить сьогодні проблема незаконної торгівлі усіма видами озброєнь та військової техніки, боєприпасами, вибуховими речовинами, технологіями оборонного та подвійного застосування, окремими видами сировини, матеріалами, що використовуються при розробці або виробництві озброєння, військової та спеціальної техніки, експорт та імпорт яких підлягає контролю згідно з міжнародними угодами.

Міжнародний досвід свідчить, що зниження активності терористичної діяльності можливе лише за умови протидії з боку держави скоординованими зусиллями спеціально сформованих сил. Боротьба з проявами тероризму в Україні є одним із пріоритетних завдань, вирішення яких неможливе без термінового створення державно-правової системи запобігання та боротьби з тероризмом. З цією метою з урахуванням досвіду боротьби з тероризмом в інших країнах потрібно продовжувати роботу, спрямовану на вдосконалення чинного законодавства, передбачити посилення відповідальності за найнебезпечніші злочини, вчинені з метою тиску на державні органи та громадськість. Внутрішні заходи необхідно поєднувати з багатостороннім міжнародним співробітництвом, всіляко сприяти розвитку взаємодії правоохоронних та інших державних органів України з відповідними організаціями та правоохоронним органами зарубіжних країн у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та незаконним наркообігом тощо.

За наявності більш як десяти міжнародних конвенцій з проблем боротьби з тероризмом, зокрема Європейської конвенції по боротьбі з тероризмом (1977), Римської конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988), Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників (1979) та інших, які приймалися у різні часи та з різними, подекуди протилежними підходами й оцінками щодо одних і тих самих подій, ускладнюється порядок їх застосування, унеможливлюється забезпечення відповідної організації взаємодії між державами-учасницями щодо ліквідації терористичних конфліктів.

Українські вчені, які досліджують цю проблему (В. Ємельянов, В. Глушков, Я. Кондратьєв, В. Ліпкан та інші) зазначають, що сьогодні існує нагальна потреба розробити і прийняти міжнародним співтовариством єдину конвенцію з питань боротьби з тероризмом, в якій з урахуванням міжнародного досвіду захисту прав людини було б