Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

Військовий консул спостерігав за гігантським об'єктом у космосі, що повільно обертається, аж раптом його осінило:

— Правителю і всі інші, негайно спускайтеся до підземного бункера, — крикнув він, вказуючи на об'єкт угорі, — це...

— Параболічне дзеркало, — спокійно закінчив Правитель. — Віддайте наказ Космічним силам оборони знищити об'єкт. Ми залишимося тут і спостерігатимемо.

Параболічне дзеркало сфокусувало промені Сонця на поверхню «Трисоляриса». Спочатку площа концентрованої плями була дуже великою, і температура у фокусній точці ще не перетворилася на смертельну. Ця пляма переміщалася в пошуках своєї цілі. Дзеркало, мабуть, знайшло столицю, найбільше місто «Трисоляри-са», і пляма світла почала прямувати до неї. Незабаром промінь уже гуляв над містом.

Усі, хто стояв під Маятником, бачили лише сліпуче яскраве сяйво над головою. Воно затьмарювало все навколо і обдавало хвилею нестерпного жару. У той самий момент світлова пляма над столицею зменшилася в площі, бо параболічне дзеркало стало фокусувати світло у щільніший пучок. Світіння з космосу посилилося настільки, що вже ніхто не міг підвести голову, і всі, хто перебував неподалік від плями, відчули різкий стрибок температури. У той момент, коли спека стала нестерпною, край світлової плями прокотився повз Маятник «Трисоляриса», і все навколо втратило яскравість. Тим, хто стояв під ним, був потрібен певен час, щоб нормалізувався зір.

Коли вони подивилися вгору, перше, що відкрилося їхнім поглядам — був стовп світла між небом і землею у формі перевернутого конуса. Дзеркало в космосі було його основою, а вершина стовпа у серці столиці миттєво розжарювала все до краю. Місцями стовпи диму вже тягнулися до неба. Пилові смерчі, спричинені нерівномірним нагріванням від світлового конуса, акомпануючи стовпам диму, здіймалися до неба, обертаючись і танцюючи навколо світлового конуса...

Кілька груп сліпучих вогненних куль з'явилися в різних частинах дзеркала; їхнє синє світіння разюче відрізнялося від світла, відбитого дзеркалом. Це були вибухи ядерних боєголовок ракет, випущених Космічними силами самооборони «Трисоляриса». Позаяк вибухи були проведені за межами атмосфери планети, то жоден звук не досяг вух спостерігачів. До моменту зникнення вогненних куль на поверхні дзеркала виникли кілька великих отворів, і потім вся поверхня почала покриватися павутиною тріщин, поки нарешті дзеркало не розпалося на понад десяток великих уламків.

Смертоносний світловий конус зник, і світ повернувся до нормального рівня освітленості. На якийсь час воно було тьмяним, немов надворі стояла місячна ніч. Уламки розбитого дзеркала, тепер позбавлені інтелекту, і далі деформувалися, поки, змішавшись, не стали відрізнятися від інших тривимірних тіл у просторі.

— І чого нам очікувати під час наступного експерименту? — іронічно запитав Правитель у радника з науки. — Ви розгорнете протон у чотирьох вимірах?

— Правителю, навіть якщо так станеться, то не варто про це турбуватися. Протон, розгорнутий у чотирьох вимірах, буде незрівнянно менший. Якщо Космічні сили самооборони були готові знищити його проекцію у тривимірному просторі, то з розгорнутим у чотирьох вимірах вони впораються і поготів.

— Ви обманюєте Правителя! — гнівно заперечив військовий радник. — Ви уникаєте говорити про реальну загрозу: що станеться, якщо протон буде розгорнуто в нуль вимірювань?

— Нуль вимірювань? — зацікавлено спитав Правитель. — Тоді вийде точка без розміру?

— Саме так, сингулярність! Навіть протон буде нескінченно величезний порівняно з нею. Уся маса протона перебуватиме в цій точці сингулярності, і її густина буде нескінченною. Правителю, я впевнений, ви здогадуєтеся, що ми отримаємо на виході.

— Чорну діру?

— Так.

— Правителю, дозвольте мені пояснити, — втрутився радник з науки. — Саме з цієї причини — щоб уникнути подібного ризику, ми вибрали протон, а не нейтрон для розгортання у двох вимірах. Навіть якщо трапиться так, що ми розгорнемо протон у нуль вимірювань, і його електричний заряд перейде в розгорнуту чорну діру, ми зможемо захопити її й утримувати в пастці за допомогою електромагнітних сил.

— А що станеться, якщо ви не зможете знайти її або контролювати? — запитав військовий радник. — Тоді вона зможе опуститися на поверхню планети, поглинаючи всю матерію, що трапиться їй на шляху, і збільшуючись у розмірах. Потім вона проникне в ядро планети і поглине весь «Трисолярис» остаточно!

— Цього не станеться, я обіцяю! Чому ви постійно чіпляєтеся до мене? Я вже говорив, що це науковий експеримент...

— Досить, — сказав Правитель. — Які шанси на успіх у разі наступного експерименту?

— Практично сто відсотків! Правителю, будь ласка, вірте мені. За допомогою цих двох невдалих експериментів ми досконало вивчили закони розгортання елементарних частинок у низькорозмірних макрорівнях.

— Гаразд. Щоб забезпечити виживання трисоляріан-ської цивілізації, ми повинні піти на цей ризик.

— Дякую, Правителю!

— Але якщо і наступний експеримент закінчиться невдачею, то ви і всі вчені, що працюють над проектом «Софон», отримають покарання.

— Так, звичайно, найсуворіше покарання, — якщо трисоляріани фізіологічно можуть потіти, то радник з науки мав вкритися холодним потом.

Очистити стаціонарну орбіту планети від тривимірних залишків розгорнутого протона виявилося набагато простіше, ніж від ниток розгорнутого в одному вимірі. Невеликі космічні човники успішно справлялися із завданням з буксирування шматків матерії протона подалі від «Три-соляриса» для уникнення потрапляння їх в атмосферу. Такі об'єкти, деякі завбільшки із гору, майже не мали маси і були схожі на величезні срібні фантоми; навіть дитина могла б легко перетягнути їх з місця на місце.

Коли очищення було завершене, Правитель запитав радника з науки:

— А ми не знищили цивілізацію в мікрокосмосі, проводячи цей експеримент?

— Принаймні це було якесь утворення з елементами розуму. Крім того, правителю, слід пам'ятати, що ми знищили весь створений мікрокосмос. Цей мініатюрний всесвіт величезний у просторах вищих вимірів, і всередині нього, цілком ймовірно, містилося безліч розумних істот і цивілізацій, які ніколи б не мали шансу явити своє існування макросвіту. Звичайно, форми існування й морфологія інтелекту цивілізації на просторах вищих розмірностей і в таких мікроскопічних масштабах перебувають за межами нашої уяви. Вони щось зовсім інше. І подібні випадки стирання з лиця землі цивілізацій вже неодноразово відбувалися в нашій історії.

— Насправді?

— За довгу історію наукового прогресу скільки протонів розламали фізики на друзки у прискорювачах? А скільки нейтронів і електронів? Достеменно, не менше ніж сотню мільйонів. Кожне таке зіткнення частинок у прискорювачі, ймовірно, ставало кінцем якоїсь цивілізації і розумної форми життя у мікросвіті. Насправді, навіть у природі руйнування світів відбувається щосекунди, наприклад, під час розпаду нейтронів. Крім того, високоенергетичні космічні