Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Година рання. Сонце пробивається до кімнати крізь шибки, заливаючи її приємним помаранчевим світлом. На ліжку лежать Торі та Ессі, тримаючи одне одного в обіймах. Чоловік уже прокинувся, але він не хоче турбувати сон юної дружини, що пригорнулась до нього і вперлась в його груди своїм чолом, тихо соплячи.

Торіан би так цілий день лежав, але справи не чекають. Він обережно вибрався з тендітних рук білявки, зник у гардеробній на кілька хвилин, вийшов і помітив, що з дівчиною було щось не так. Вона хмурилась, тремтіла.

Щойно ерцгерцог її покинув саму на ліжку, Естеса відчула холод і порожнечу. Від того миттєво повернулись кошмари. Торіан це усвідомив і, схилившись над нею і спершись коліном до м’якого ліжка, він ніжно взяв юнку за руку в заспокоюючому жесті, тихо шепотів про те, що він поруч, що все добре.

Ессі розслабилася. Схоже, чоловікові доведеться сьогодні попрацювати тут. Сюди він попросив принести сніданок і усі папери, записники і листи, що лежать на його робочому столі в кабінеті.

Пару годин минуло, як почувся різкий стук у двері. За ними стояла Мар’єн, на її обличчі паніка.

– Ессі знову зникла! – накинулась вона на ерцгерцога. За нею повільно зайшов лікар Ольт Ерго.

– Тихо-тихо, спокійно. Вона тут. Спить.

Брови чорнявки злетіли догори. Для неї це було неабияким сюрпризом. Її сестричка досі не поділилась з нею ні своїми снами, ні способом, яким вона з ними бореться. Пан-лікар же стояв і усміхався. Він зрозумів, що це те саме «особливе», про яке вона промовчала. «Добре, що наважилась», – подумав він. – «Бідній дівчинці потрібен сон».

– Я зайду, коли Її Високість прокинеться. Мілорде, міледі, – чоловік вклонився Торіану та Мар'єн і покинув покої.

– Допоможеш мені з указами? – ерцгерцог звернувся до чорнявки. Вона відповіла: «Так, звичайно» і вони прийнялись до роботи. Це вже не вперше чоловік кличе її на допомогу. Дівчина виявилась вельми розумною і тямущою.

Через деякий час зі спальні почулись схлипи, від чого Торі та Мар’єн повскакували на ноги і полетіли до Ессі. Чоловік випередив чорнявку і швидко наблизився своєї дружини. Ліг поруч з нею і ніжно обійняв заплакану перелякану Естесу, що у свою чергу вчепилась в нього тонкими пальчиками.

Мар’єн за цим усім спостерігала ледь не з відкритим ротом. Як вона досі не помітила наскільки ці двоє стали близькі? Вирішила, що варто залишити їх наодинці і вийшла.

– Ти як? – запитав Торіан, коли білявка заспокоїлась і її дихання вирівнялось.

– Зараз добре, – зітхнула вона.

– Знову він? – дівчина похитала головою, мовляв ні. – А що тоді? Розкажеш?

– Я знов бачила смерть... – після короткої паузи сказала вона.

– Чию?

– Твою... – тихо прошепотіла Ессі і поглянула в кавові очі свого чоловіка. Зараз у них плескалась ніжність. Він провів тильною стороною долоні по її, ще досі вологій, щоці. Почав наближатись, дивлячись прямо на її бліді, проте спокусливі вуста.

Знову Ессі вирішила дати задню. Вона ткнулась своїм носиком в його шию, сховавши свої почервонілі щічки. Над її головою почулось засмучене зітхання. От знову буде мучити бідну дівчину совість.

– Я тут подумав, – через якийсь час Торіан звернувся до Ессі, – може нам варто почати жити в одній кімнаті?

Він сам не повірив в те, що зміг це запропонувати. Боявся налякати її, але не стримався. Якийсь час Естеса мовчала, думала, вагалась. Чоловік вже думав, що не варто чекати на відповідь.

– Можливо... – невпевнено і тихо відповіла білявка.

– Справді? – у приємному голосі чоловіка проступили радісні нотки із домішками недовіри. Юна ерцгерцогиня кивнула. Торі стиснув її ручку, а потім неочікувано підніс її до своїх вуст, залишивши на світлій шкірі гарячий поцілунок. Від того жесту, здивоване змучене обличчя дівчини залилось рум’янцем. Усмішка сама собою з’явилась на її лиці.

Ох, тяжко їй доведеться протистояти його чарам, коли вони будуть знаходитись тут постійно наодинці. Дуже тяжко.