Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

— Ага. П'яний, що дурний. Тільки Соня Костянтинівна, що у тверезого на умі, то у п'яного на язиці. Майте на увазі, – радив мені Валерій Семенович.

— Якщо хоч кому ляпнете те, що зараз почули, - знаючи який Валерік пліткар, попереджала я, - розповім завучу, як ви про неї пліткували з молодими вчительками в підсобці.
— Та воно мені триста років не треба. Може допомогти з цим закоханим Ромео? - виявив люб'язність вчитель фізкультури.

— Якщо не важко, викличте таксі та допоможіть його туди заштовхати. Великий та важкий.

Тамара Гнатівна стояла у дверях, коли водій таксі та я дотягли Вовку на третій поверх.

— Ну, і як це називається, молодчику? - розводила руками перелякана жінка. - Сонечка, тобі стільки клопоту з цим поросям. Вибач.

— Це ви вибачте мені, не додивилася. Напився, - я відпустила таксиста й затягла Вовку до його кімнати. Повалила його мляве тіло на ліжко й почала знімати кросівки.

— Мама Соня, ти мене роздягаєш? Ось це прикольно! Дочекався! - іронізував Вовка.

— Проспишся, Вово, завтра поговоримо, - що з п'яного візьмеш? Як мені було соромно!

Я так ґрунтовно підготувалася до серйозної розмови з Вовкою, але коли побачила його наступного дня, побитого, сумного, з опущеною головою, зрозуміла, що Тамара Гнатівна мене випередила.

— Соня Костянтинівно, я так більше не буду, - якось по-дитячому просив вибачення Вовка.
— Соромно? - для пристойності запитала я, і так бачила, що весь горить із сорому.
— Угу! – погодився Вовка, а очі не зводив.

— Та йди вже з моїх очей якомога далі! - хіба могла я довго сердитись на нього? Ні. І Вовка це знав, тому користувався даною перевагою.

Мо чудові читачі, зобов'язана  повідомити, що  відпустка завершилася, тому маю виходити на роботу.  А це означає, що  нові розділи тепер будуть з'являтися не так  часто.

Приблизно 3 розділи на тиждень.