Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

— Запросили нас усіх до себе на вихідні.

— Усіх?

— Ігоря з Христиною також, — з усмішкою відповідає Давид.

— Але...

— Я розповів, що вони скоро стануть бабусею та дідусем.

— І вони готові прийняти Христину?

— Не скажу, що відразу прийняти... Але вони її потерплять, це точно.

Який же чудовий початок дня.

Я міцно обіймаю коханого чоловіка і ніжно цілую.

***

Вихідні й справді минають дуже добре. Батьки Давида запросили нас на обід, який влаштували у своєму саду. Звісно, з Христиною вони не обіймались, але і напруга, яка була раніше, спала. Марина Валеріївна навіть перекинулась кількома фразами з дівчиною, що мене дуже потішило. І тата, здається, також.

Коли м'ясо майже приготувалося, до нас приєднався Ярослав з Лізою. Їхня поява принесла легкість, і вони трохи розбавили нашу компанію.

Сидячи за столом всією родиною, я дивилася на людей, які голосно обговорювали історію, яку розповідав брат Давида. На їхніх обличчях світились усмішки. Навіть Нестор Олегович не стримував сміх. Це, мабуть, було вперше, коли я його бачила таким.

І я мрію, щоб так було завжди.

Коли мама Давида піднялася і почала складати посуд, за нею підвелася з місця Ліза. Я також не змогла сидіти, але Давид зупинив мене.

— Сашенько, ми самі впораємось. Ти посидь. Тобі відпочивати тепер потрібно, — з усмішкою промовляє Марина Валеріївна.

— Так. Посидь, а я допоможу, — підводиться Христина.

— Я чогось не знаю? — оживлюється Ярослав.

— Скоро ти станеш дядьком, — тримаючи мене за руку, оголошує Давид.

— Ви серйозно? — брови хлопця повзуть на чоло.

— Ну тепер ти точно не кинеш цього зануду, — награно надувши губи, усміхається Ярослав.

Всі за столом сміються, а Ліза, яка підходить позаду, обіймає мене зі спини.

— Я така рада за вас, — вона нахиляється і цілує брата в щічку.

Зібравши зі столу, мама Давида з Христиною приносять нам гарячі напої.

На вулиці починає накрапати дощ, і ми всі переміщаємося в альтанку на території саду.

— То коли ми підемо сукню вибирати? — питає Ліза, дивлячись на мене.

— Я поки що не думала.

— А мене з собою візьмете? — питає з усмішкою Христина.

— Чудово. Виберемо відразу дві сукні, — плескає в долоні сестра Давида.

А я приречено закочую очі.

***

У понеділок нарешті з'являюсь в університеті. Виявляється, я навіть скучила за лекціями. І за розмовами з Нікою.

На обід ми прямуємо у деканат, щоб дізнатися, як правильно оформити академвідпустку, а в кінці дня вдвох їдемо до весільного салону, де нас уже чекають дівчата.

Першу сукню ми вибрали для Ніки. Подруга виглядає у ній справжньою принцесою. Легкий фатин додає м'якості образу, а відкрите декольте — сексуальності. А головне, ця сукня сидить на дівчині ідеально, наче шили її саме для неї.

Потім знайшлося вбрання для Христини. Білосніжна сукня, яка вигідно лягає по фігурі дівчини. Як на мене, то занадто відкрита. Особливо спинка, але Христина задоволена, і це головне.

А для себе весільну сукню я підібрати так і не змогла. Немає такої, від якої у мене захоплювало б дух. Такої, щоб Давид не зміг відірвати погляд.у

Весь час я згадую очі коханого. Мені не вистачає його дотиків, подиху, запаху...

Мені мало того часу, який ми проводили разом.

Присівши за стіл у маленькому ресторанчику, куди ми зайшли з дівчатами відпочити, набираю номер Давида.

— Привіт, Принцесо. Вже купила сукню? — я відчуваю, як він усміхається.

— На жаль...

— Невже в наших салонах такий поганий вибір? — сміється чоловік.

— Мені потрібна ідеальна сукня.

— Я впевнений, що така обов'язково знайдеться.

Його лагідний голос додає мені наснаги і змушує усміхнутись.

— Сьогодні ти знову поїдеш додому? — питає Давид.

— Можу залишитися у тебе.

— Тоді я заберу тебе негайно. Де ви?

Називаю адресу і радію, наче маленька дівчинка. Хочу в його обійми. Залишитися з ним, далеко від усіх, і просто насолоджуватися життям...